новини

Стань супергероєм: приєднуйся до ПолітПараду!

На знак солідарності з нашими квір-друзями в Україні, які дають відсіч російській агресії, ми знову очолюємо Мюнхенський CSD. Дякуємо, CSD Мюнхен!

Біжи з нами! Стань частиною Мюнхенського прайду. Не просто спостерігай з тротуару, стань на захист України разом з нами!

На основі девізу CSD 2024 (“Об’єднані різноманітністю. Разом проти правих”) ми обрали гасло “Сила заради миру”. Наше послання чітке: ми повинні боротися за мир силою (квір) солідарності, нашої креативності та нашого шарму.

Приносьте свої плакати або просто приєднуйтесь до нас. Гості та активісти з України будуть протестувати разом з нами!

Кіт-супергерой. Концепція: Наомі Лоуренс

Банери, які ми веземо з собою, розроблені мюнхенською художницею Наомі Лоуренс. Вони неймовірно красиві та потужні!

ПолітПарад МюнхенПрайд
Коли? Субота, 22 червня 2024, 12:00
Де Mariahilfplatz
Організатори Munich Kyiv Queer

Ви можете допомогти

Індивідуальна допомога Мюнхен Київ Квір проводить власну кампанію зі збору коштів на сайті www.paypal.me/ConradBreyer, щоб підтримати квір-людей в Україні, які потребують допомоги або змушені мігрувати. Чому? Тому що не всі ЛГБТІК*-люди мають доступ до місцевих ЛГБТІК*-організацій. Ця допомога є прямою, швидкою і безкоштовною, якщо ви обираєте опцію “Для друзів і сім’ї” на PayPal. Якщо у вас немає PayPal, ви можете надіслати гроші на приватний рахунок Конрада Брейєра, IBAN: DE427015000021121454.

Всі запити від спільноти ретельно перевіряються нашими партнерськими організаціями в Україні. Якщо вони можуть допомогти самі, вони беруть на себе відповідальність. Якщо потреба в допомозі перевищує їхні (фінансові та/або матеріальні) можливості, ми втручаємося.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Інклюзивне Майбутнє України

Анастасія, 25-річна феміністка і пансексуалка, розповідає про свій досвід під час повномасштабного вторгнення, перебуваючи у Львові. Разом з друзями вона взяла участь у різних гуманітарних активностях, допомагаючи постраждалим від конфлікту. Вони подолали виклики долі на шляху через Польшу до Німеччини, стикаючись з переповненими потягами та невизначеністю. У Німеччині Анастасія знайшла більш інклюзивне середовище порівняно з Україною, де міжмови та суспільні норми стримували різноманіття. Вона спостерігала зміни у суспільних уявленнях щодо квір-спільноти, повертаючись додому в Україну. В цій розповіді Анастасія рефлексує над своєю подорожжю, знаходячи утіху у своєму розвиваючомуся розумінні різномаїття ідентичності та вірі в більш інклюзивне майбутнє.

Мене звати Анастасія, мені 25 років, і я феміністка та пансексуалка. Перший день повномасштабного вторгнення зустріла у Львові. Я зібрала в себе на орендованій квартирі трьох найкращих подруг. Ми організували собі імпровізоване ліжко в коридорі та практично не спали протягом перших 3-4 діб.

Ми виконували різноманітні завдання: збирали пожертви, ходили на закупи для допомоги військовим, передавали м’які іграшки діткам, що разом з їхніми матусями тимчасово проживали у сусідньому спортклубі. Прибрали підвал-укриття від старого лахміння. Виявилося, що у нашому під’їзді був склад невідомого фармацевта, і ми підприємливо передали Аптеці-музею знайдені старі пляшечки.

Допомагали чим тільки могли

Оскільки у мене тоді не було постійної роботи, я мала можливість повністю присвятити себе допомозі іншим. 5-го березня я з подругою стояла на пішому переході до Польщі з 9:30 до 19:30, майже без обігрівачів, наметів, туалетів та їжі. Ввечері ми дісталися великого розподільчого табору, де змогли зігрітися і поїсти. До Любліна ми прямували з поляком-волонтером, який люб’язно запропонував переночувати в його домі, але ми, налякані попередженнями про шахраїв та злочинців, чемно відмовили.

На шляху до Німеччини

Далі була нелегка дорога переповненими потягами Польщі та Німеччини. По залах продажу ходили «перекупщики», а черги становили сотні людей, безгарантійно очікуючи на свій квиток. Ми також «перекупили»… Вже в Берліні нас зустріли німецькі репортери з українськими прапорами, що дуже нас розчулило.

Ми провели кілька днів у столиці Німеччини і потім поїхали до Кельна. Завдяки знайомим ми зупинилися на тиждень в однокімнатній квартирі, а вже потім переїхали до будинку в стилі “комуни”, де я жила до серпня 2022 року, поки не орендувала власну кімнату..

Моя подруга повернулася в Україну через півтора місяці після нашого перебування в Німеччині. Я залишилася сама.

Вперше на Прайді

3-го липня я вперше відвідала Прайд, і це було неймовірно. Натовп людей наповнених взаємної поваги, любові та солідарності. Мене вразила громадська та корпоративна підтримка цієї події.
Влітку 2023 року я знову відвідала Прайд, де вже була в якості представниці Київського Прайду – зустріла чудових людей, а з трьома українськими бі-дівчатами навіть створили спільний чат, де досі інколи піднімаємо різні теми та підтримуємо одна одну.

У Німеччині частіше публічно зустрінеш людей інших гендерів та ідентичностей, їхню взаємодію та розкутість. Мені не вистачає цієї вільності в Україні, наявний тут фактор мізогінії між жінками, неприйняття ними себе власних та підігрування патріархату. Більшість моїх знайомих українських дівчат, які цілувалася чи мали флірт між собою, визначають себе виключно гетеросексуальними.
Влітку 2023 р. я повернулася до України, мій ЛГБТІК+ простір нині обмежується групами в соцмережах та декількома бісексуальними друзями.

Україна стала відкритішою

Під час періоду повномасштабного вторгнення я стала помічати зміни у сприйнятті квір-спільноти в Україні. Суспільство починає відкрито говорити про теми ЛГБТІК+, а кейси нападів на представників гей-спільноти нарешті отримують своє відображення у ЗМІ: камінг-аути серед військових, “SunnyBunny”, кампанії просування законопроєкту реєстрованих партнерств, інтерв’ю з безпосередніми представниками ЛГБТІК+ та інші події.

За кордоном я пережила глибоку депресію та багато економічних та бюрократичних труднощів, заочно отримала диплом з Журналістики. Зараз в Україні я збираю себе докупи та шукаю саму себе. Планую знову звернутися до психологині. Деталі особистого життя не афішуватиму.

У Львові є Громадська Організація “Феміністична Майстерня”, де я регулярно відвідувала їхні заходи до 24-го лютого. Дуже хочу знову соціалізуватися.

Мій європейський досвід трансформував мою бісексуальність у пансексуальність, і кожен день мені стає все легше ідентифікувати себе, оскільки підтримка зростає, а стереотипи розпливаються. Я вірю в кольорову та незалежну Україну, де кожному є своє рівноправне місце.

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Queer Quiz. Заробляй бали своїми квір-знаннями

Яка спортсменка наважилася на камінг-аут протягом своєї кар’єри? Коли відбувся перший Прайд у Берліні? Як часто Україна перемагала на Євробаченні?

Три з 50 питань, які ми будемо задавати вам 21 червня в LeZ за допомогою картинок, тексту, аудіо та відео. На Queer Quiz ви дізнаєтеся все про квір-культуру, квір-історію та багато цікавого про ЛГБТІК*-знаменитостей. Ми запросили гостей з України!

Об’єднайся в команду з друзями або знайди своїх однолітків на місці! Привабливі призи чекають на команди, що посядуть перші три місця! Реєструйся за допомогою QR-коду (вище).

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Munich Kyiv Extravaganza

Квірне кабаре-шоу з України! Зануртеся в світ блиску та гламуру! Саманта Джексон, перша українська дреґ-квін в Баварії, чарівник Маркус Лайманн та наш спеціальний гість Паста Паріса запрошують вас на вечір із захоплюючими виступами дреґ-артистів, співаків та музикантів! Унікальне поєднання драгу та культури квір спільноти України. Вівторок, 18 червня, 20:00, у цирку Wannda Circus Freimann. Купуйте квитки зараз!

Перш ніж все розпочнеться, ми хотіли би швидко представити нашу команду. По-перше, з гордістю представляємо наших ведучих та спеціального гостя Пасту Парісу:

Українська амбасадорка дреґ-культури САМАНТА ДЖЕКСОН з Одеси має великий сценічний талант і ще більше серце. ЇЇ голос неймовірно вражає попри тугу за Батьківщиною, яку їй довелося залишити через війну. Своїми піснями вона нагадує нам про Україну. Її бажання – життя у свободі! Саманта каже: “Всі люди в цьому світі заслуговують на те, щоб бути вільними у виборі того, кого вони кохають, і бути тими, ким вони є”.

Продавець реальності МАРКУС ЛАЙМАНН – місіонер інтелектуальних розваг. Тому стиль його магічних програм більше кабаре, ніж серйозно магічний. У центрі уваги завжди розвага для глядачів. У часи, коли для вибагливого глядача вже немає чудес, важливіше звернутись до нього прямо, змусити його розсміятися чи задуматися, чи здивувати.

ПАСТА ПАРІСА ймовірно є найбільш роковою, феміністичною та найволохатіша дреґ-квін в Баварії, якщо не в усій Німеччини. Від її власних невеличких вистав для ЛГБТІК* спільноти Мюнхена до міжнародних сцен, Паста чарує танцювальними номерами з піснями із історії популярної музики, сучасним бурлеском та веселими виступами з ліпсинку. Перша “Queen of the Night” у Garry Klein Club Мюнхена запалює кожну вечірку та кожне подію! Адже хто не любить пасту?

І ось наші виконавці

МЕРРІТТ ОКРАСІ — україно-мюнхенський дреґ-квінг. Чарівний арлекін, вінтажний принц бешкетної безодні, хамелеон-кросовер, який літає крізь простір і час – він приземлився на сцені звідкись із космосу. Меррітт каже: “Гендер – це конструкт, тож будуйте свій власний”.

БІ КВІНГ приїхав до Німеччини через повномасштабне вторгнення росії в Україну. Він любить розважати аудиторію своєю енергією та імпровізованими танцювальними рухами. Поєднуючи свою пристрасть до танцю з дреґом, вони створюють досвід, що зачаровує нас усіх.

КСЕНЯ СЛЕЙ – ваша улюблена міфологічна істота прямує до нас з Дюсельдорфу, де її можна знайти у власному шоу “Cirque du so slay”. Приготуйтеся до запаморочливих трюків та вишуканої клоунади від циркової королеви! У своїх виступах Ксеня вдало поєднує українську культуру та циркове мистецтво і готова вражати !

ОЛЕНА ВИШНЕВСЬКА живе у Відні вже два роки. Війна привела її до Австрії. Мецо-сопрано, яка працювала у своєму рідному місті Одесі як солістка в Одеській обласній філармонії, в оперному театрі та як викладачка сольного співу в Одеській національній музичній академії імені Антоніни Нежданової, продовжує виступати як співачка, подорожуючи всією Європою. Вона отримала безліч міжнародних нагород за своє мистецтво.

SQUAREPLATZ – це квір-група з Мюнхена з українсько-турецькими коріннями. Їх унікальний звук поєднує електронну музику та інді-денс поп, інспірований звучанням 90-х років. Тексти від фронтмена Сезгіна Інсела та Станіслава Міщенка за клавішами стосуються тем, таких як квір-ідентичність та соціальна справедливість. Через свою музику обидва артисти виступають за різноманітність та інклюзивність.

Munich Kyiv Extravaganza святкує квір і дреґ мистецтво з України. Ми пропонуємо платформу для молодих українських митців і також використовуємо нагоду для збору пожертв для квір жертв війни в Україні. Пожертви будуть спрямовані на користь ЛГБТІК* людей, які потребують допомоги або є біженцями. Наша команда чекатиме на вас біля інформаційного столу біля вхідного холу, щоб відповісти на всі ваші питання.

Munich Kyiv Extravaganza Квірне кабаре шоу з України!
Коли Вівторок, 18 червня 2024 року, о 20:00; вхід/ресторація з 18:30
Де Wannda Circus Freimann, у парку, вхід ліворуч від Völckerstraße 5; Метро: станція Freimann (U6); на автомобілі: Lindberghstraße 44, жодних парковочних місць безпосередньо на території!
Квитки 29 євро плюс оплата передпродажу; КУПИТИ КВИТКИ ТУТ
Організатори Munich Kyiv Queer, Munich Pride, Wannda, Відділ культури міста Мюнхен

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України

30 історій, 30 доль. Художниця Стася Самар з Одеси зобразила квір-людей з півдня України, які розповідають про свій досвід війни. Малюнки супроводжуються текстом та аудіоповідомленнями постраждалих. Мистецтво Стасі робить можливим спілкування там, де ЛГБТІК*, як вразлива група, часто воліють мовчати. Вернісаж за участі художниці Стасі Самар та кураторки Євгенії Квасневської з Гей-альянсу Україна, Київ/Одеса. Картини висітимуть у LeZ з 24 травня по 16 червня. Відкриття вернісажу 24 травня о 19:00.

Напад росії спричинив війну, якої не було в Європі з часів Другої світової. Ідеї прав людини та колективної безпеки: того, на чому будується сучасне розуміння справедливости та рівності було брошено виклик. Українці та українки об’єднались, щоб боронити Батьківщину і серед боїв, втрат, смертей все інше відійшло на другий план. Будь-який народ, який змушений захищати своє існування стикнеться з наслідками війни. Вона принесе не лише покалічені долі людей та зруйновані міста. З нею приходить і й радикалізація суспільства, посилений тиск на вразливі групи людей. В Україні все ще присутня соціальна ізоляція за ознакою сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.

Адвокаційна кампанія, частиною якої був збір історій, проведення виставки, видання книги та запис аудіокниги “Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України” – наша відповідь на виклики війни.

Кампанія стала можливістю для ЛГБТК+ поділитися, з одного боку, унікальним, а з іншого, спільним для багатьох українок та українців півдня України, досвідом. Розповісти вголос про переживання, страхи та надії, про ідентичність як приналежність до групи, навіть в ситуаціях, коли перед обличчям катастрофи деякі з них залишалися наодинці.

“Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України” – назва, обрана, аби привернути увагу до події, що поділила життя мільйонів українців та українок по всьому світу на “до” та “після” – світанку 24 лютого 2022 року. Світанку, після якого змінились ми, ставши гартованими. Світанку, після якого ми так багато втратили назавжди.

All the stories are available to read and listen to on this website (English, Ukrainian)

___

Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України
Коли 24 травня до 16 червня у Лесбійсько-Kвір-центрі LeZ, Müllerstraße 26
Відкриття 24 травня, o 7.00, з художницею Стася Самар та кураторкою Євгенія Квасневскa з “Гей-альянс Україна”, Київ/Одеса
Організатори Мюнхен Київ Квір, Гей-альянс Україна, МюнхенПрайд, Департамент культури міста Мюнхена

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Лист з Фронту

Петро Жеруха, 27-річний солдат, сповідує свій шлях серед хаосу війни. Незважаючи на небезпеки, Петро кидає виклик власній ідентичності, гордо відображаючи LGBT+ шеврон на своїй уніформі, стикаючись з дискримінацією в намаганнях добитися прийняття серед військових побратимів. Його історія є прикладом стійкості в обличчі протистояння. Наша колумністка Ірина Ганенкова записала його історію.

З перших днів вторгнення я вступив у армію. У ці критичні моменти все втратило сенс, окрім перемоги, яка прямо асоціювалася з майбутнім. На мить було відчуття, що не буде майбутнього, бо нас і нашу пам’ять нищать. Але виявилося, що любов до всього свого та віра були і є сильніші за будь-який страх перед смертю.

У війську я служу у підрозділі забезпечення та займаюсь всім, що пов’язане з транспортом. Моя військова частина дуже швидко вступила в бій на фронті, тому кожна секунда сумнівів та відсутності знань була проти нас. Наша команда логістики працювала практично цілодобово. Ми обговорювали, чи йти в укриття під час тривог чи звуків вибухів. Ми вирішили, що ми будемо працювати до останнього. Якщо ракета влучить у будівлю, де ми працюємо і ми загинемо, отже, так і буде. А якщо ні – вибухне десь поруч, то хвилюватися немає про що, а отже, зупиняти роботу тим паче. Ми не могли собі дозволити затримки у роботі, бо це прямо впливало на забезпечення наших бійців на позиціях.

Насправді, мій камін-аут пов’язаний не з армією, хоч я і відчував пряму загрозу життю, бо армія для мене не була безпечним середовищем. Не знаю, чи є вона такою взагалі. Моя подруга, яка була прямо дотична до створення законопроєкту про реєстровані партнерства, надихнула мене. Армійська система, навпаки, систематично пригнічувала.

Служити в армії – це надскладна справа, якщо служити віддано. Ми хотіли прагнути бути хорошими військовими та віддавали всю свою енергію, комфорт, принципи, особистий простір, кошти, навички, знання, і навіть деякі особисті права, лише аби наблизити перемогу. Ми знали, що ця система ніколи не подякує, і тому прийняли той факт, що будемо анонімними благодійниками, які пожертвували для неї всім, що мали, задля перемоги.

Я боровся і борюся з армійською системою за свою особистість та свою ідентичність. Я бачив, як люди втрачають частини себе в армії та на фронті. Я помічав, що також відчувають себе інакше і втрачають щось, ким я був до армії.

Коли я поділився з друзями думкою, що, можливо, хочу зробити камін-аут лише нашій команді – вони відмовили мене, однозначно через страх невідомого. Після перемоги – сказали вони, “не на часі” – золотий вислів, який так чітко описує діагноз нашого суспільства: прийняти рішення відкласти прагнення бути щасливими вже зараз. І я послухався.

Але коли дізнався про все, що зробила моя подруга для мене і таких як я у війську, я вирішив не пригнічувати більше свою особистість, зупинитися боятися реакцій та відкрито говорити про дискримінацію, якщо вона буде. І відкрився я, можливо, серед найконсервативніших людей, та у найнебезпечніших умовах, яких тільки можна уявити. Як ви розумієте, це сталося в зоні бойових дій між побратимами і посестрами, які вже більше року воюють, які стомлені, виснажені, поранені, після втрат, і з великою кількістю зброї. Мої начальники боялися, що мене просто застрелять. Я в це не вірив.

Коли я почепив на свою форму ЛГБТ+ прапор у вигляді шеврона, мені регулярно “радили” зняти його, і я вважаю, що хтось просто боявся агресії у мою сторону. Комусь було некомфортно, хтось дискримінував мене пасивно, а хтось вважав, що я дискриміную цим їх.

Проте я прийняв це – я є некомфортним для багатьох, незрозумілим, новим для сприйняття, щоб мене прийняти потрібно більше зусиль. І тому я служу з ЛГБТ+ шевроном, щоб мої військові сприймали мене таким, який я є, і формували кордони і стосунки зі мною справжнім. Хочу похвалитися тим, що я у цьому маю успіх і відчуваю, що таким способом обираю прагнути бути щасливим вже зараз.

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Від Буденності до Війни

Діана, 24-річна лесбійка, яка працює в аптеці, розповідає про настання повномасштабного вторгнення. Що почалося як звичайний день, швидко перетворилося на хаос, коли перелякані толпи затопили аптеку, запасаючись товарами на тлі невизначеності війни. Невіра Діани змінюється на морок глибокого прийняття реальності. Її історія відображає стійкість і внутрішню боротьбу, яку відчувають багато тих, хто потрапив у вихор війни. Наша колумністка Ірина Ганенкова записала свою історію.

Перший день повномасштабного вторгнення починався в мене як зазвичай: прокинулась, зібралась на роботу в аптеку, спокійно заїхала і чекаю на клієнтів. Зранку було завжди так, що до години десятої людей фактично немає. А в мене ще не було тоді груп з новинами в месенджерах, та й в принципі новин я не читала.

І от стою я собі на роботі, а тут заходять люди о восьмій ранку. Дивно звісно, думаю, “якісь зальотні, по дорозі заїхали мабуть”. Перша людина, друга, третя… І раптом я втрачаю лік часу, бо вже черга, і всі скупляються бинтами, йодом, збирають цілі аптечки, а я не можу зрозуміти у чому причина.

Десь о половині дня черга вже тягнулася через дорогу. Аптека вже була на третину спустошена. Мені постійно телефонували рідні й друзі, писали, але я навіть не могла відповісти, бо бігала туди-сюди, збираючи замовлення і не розуміючи як так сталося, чого всі раптом подуріли.

Десь о п’ятій годині вечора прийшов мужчина, спокійний такий, навідмінно від всіх інших людей і мене, каже “Зупиніться, віддихайтеся. Ви так носитеся, що зараз зомлієте”, – я його послухала. Черга все одно стала трохи меншою, а перерва мені б не завадила, бо я навіть ще не снідала і не пила води, не кажучи вже про обід. Спитала його чого так багато людей, а він мені “Війна почалася”.

Я не зрозуміла його слів. Як так? Це ж звичайний день, нічого не відбувається. До кінця робочого дня аптека була заповнена менш ніж на четверть. Я змогла попити води, перекусити трошки, бо людям вже не було що купляти. Відповіла на дзвінок близької подруги:

– Де ти є? Чому ти не відповідала?

– Я на роботі. Уявляєш, стільки людей! А один мужик каже “Війна почалася!- нервово сміюсь.

– Кацапня напала! Ми виїзжаємо. Давай, збирайся! Я тебе тут не лишу!

До мене почало доходити, що це не був недолугий жарт клієнта.

– Куди напала? Я нікуди не поїду! В мене тут робота, батьки.

– Ти їдеш зі мною! Я не хочу без тебе! Я не можу тебе тут лишити. Невідомо що буде. Київ обстрілюють, танки колонами їдуть!

– Не поїду я! Збирайся. Бережи себе.

Після цього завершила двінок, почитала новини. Потрохи прийшло усвідомлення, що і справді почалася війна. Ніхто мене не розігрує.

Подальші дні проходили в мене як зазвичай: дім, робота, дім. Але повне усвідомлення прийшло, коли я почула перші вибухи у нас у Львові. Тоді для мене війна стала реальною. Така в мене вдача, що де б я не була, я чула або бачила кожну атаку на моє місто. Страху не було. Страху й досі немає, бо мені цікаво це чути. Мозок вирішив будити дитину, сповнену інтересу до всього, аби не “дорослого”, який боїться не дожити до завтра.

Коли біля мого дому літають “шахеди”, я сприймаю їх як ідіотів на мотоциклах, що ганяють в комендантську годину заради розваги. Коли я чую вибухи – мені спокійно. Але я переживаю за батьків і друзів, то ж у випадку небезпеки – жену їх в укриття. Сама ж не йду. Чекаю поки десь прогримить, щоб почути і заспокоїтися ще більше. Мабуть, це травма вже.

Шкода всіх, хто зараз помирає за нашу свободу, однак війна зробила мене байдужою до смерті. Можли це ще й тому, що в мене було загострення депресії після болючого розставання з колишньою. Я залишилась одна в тому плані і мені стало ще більше байдуже на своє життя. Бо в загальному було щось типу “Шкода, що вони померли. Але це війна, без цього ніяк. Це, мабуть, норма”.

Сумно, але відчаю немає. Боляче, але немає й сліз. Напевно, якщо би раптом я була під обстрілом – спокійно б прийняла власну загибель. Важко ставитися емоційно до смерті, коли майже над твоєю головою ППО збиває ракету. Думаєш не “де найближче укриття?”, а “от би побачити шматок ракети”.

Таких, як я, мабуть сотні, а то й тисячі. Війна змінила всіх, і всі ми зараз однаково страждаємо, хоч не всі це показуємо. Періодично накриває відчай і тривожність, а біль у грудях проникає у вени й розливається всім тілом. Такі моменти нестерпні. Болить за нашу землю і наших людей. Болить від гнилості оточуючого світу. Десь глибоко в душі є надія, що ми переможемо і смерті припиняться, але травмований спокій каже, що вже нічого не буде як раніше, хай би який був результат цього протистояння.

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

«Я не хочу виїжджати з України»

Це історія Маніли Босс, 28 років, драг-квін з України, яка розповідає, як вона пережила початок війни. Маніла ділиться своєю зворушливою подорожжю, моментами страху, волею до виживання та солідарністю, яка допомогла їй не втратити надію посеред хаосу. Наша колумністка Ірина Ганенкова зустрілася з Манілою і записала її історію.

Як я зустрів війну …під ковдрою у ліжку. Десь за тиждень до початку повномаштабноі війни в Україні були якісь передчуття але камон 21 століття яка війна і я сидів як то кажуть на стулі рівно. Мій друг військовий і 23 лютого ввечері він мені сказав будь обережний вночі або вранці щось буде і 24 лютого десь о шостій ранку зателефонувала моя мама і сказала синку розпочалася війна…

Вставай, збирай документи якісь речі і будь на поготові, мама не знала що мені порадити адже ми в різних містах…

я поклав слухавку і сидячі в кроваті почув перші потужні в зриви…я не розумів що мені робити, куди йди де ховатись… почалася якась паніка і хаотичні рухи по квартирі і тут дякувати Богу мені зателефонував друг і каже щось незрозуміле робиться збирайся і їдь до нас ,треба триматися разом.

Я не думаючи взяв в сумку документи

і деякий одяг викликав таксі і поїхав до друзів, на диво таксі викликав швидко, під вибухами їхав до друзів і не розумів чи доїду…

Перші три тижні війни я жив з друзями при перших повітряних тривогах чи сповіщеннях ми бігли в укриття, це було приміщення нічного клубу в якому я виступав до війни, він знаходиться під землею і там більш менш безпечно…

Потім коли як я кажу трошки роз виднілось з ситуацією в країні я від друзів поїхав додому і був сам із собою і своїми страхами… все більш менш було добре на скільки це було можливо клуб зачинився що логічно і все…що далі невідомо.

Дякувати Богу в мене була і є ще одна робота

яка мене і наш колектив держала на плаву у всіх смислах цього слова. Я працюю в молодіжній організації Партнер. Наша цільова аудиторія лгбтік + люди.

До війни ми тестували на іпсш та видавали засоби контрацепції спільноті а після початку війни ми почали допомагати ВПО яких в Одесі стало дуже багато які бігли з ближнього Херсону та Миколаїву. Ми надавали продуктово гуманітарні набори а для трансгендерних людей розпочали безкоштовно видавати заміну гормональну терапію в такому ритмі працюємо і нині…

Півтора року я не виступав на сцені перед глядачами я не розумів чи буду знов виступати і радувати своїх глядачів та прихильників я не розумів чи потрібно це зараз комусь проте згодом мені зателефонував директор клубу і сказав що Маніла ми працюємо!

З перших днів війни я був на території своєї країни

І не хотів і не хочу з неї нікуди їхати! Я в себе вдома!!! В Україні!

На момент коли я це пишу, війна триває але я вірю що Україна переможе!!! Я пишаюся нашими збройними силами України я пишаюся нашими людьми!!! Все буде добре, все буде Україна !!!

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

«Війна змінила все!»

Дмитро – дреґ-квін. У своєму блозі молодий українець описує, як він пережив початок війни і до чого його зрештою привів напад Росії. Він був змушений покинути рідне місто, його сім’я втекла, і йому постійно доводилося шукати нову роботу. Єдиний промінь надії: Кохання! Нещодавно Дмитро декого зустрів. Наша колумністка Ірина Ханенкова записала для нас його історію.

24 лютого 2022 року. 7:30-7:35 ранку, десь так… Дзвінок на телефон – бабуся із Запоріжжя телефонує (я на той момент проживав у Харкові).

Привіт, Діма, що у вас там?
А що у нас тут? – запитався я
Гучно? Бомблять?
Ба, ти про що? Прокидатися буду скоро, на работу вставати, які бомблять?
Війна почалась…
Я передзвоню

Останні слова кинули у шок… Я швидко поліз до новин і почав читати, що відбувається. Дійсно – почалась війна. Я підірвався з ліжка, швидко вдягся, підняв свого сусіда по квартирі і сказав збирати речі.

Наступний 1 тиждень я проведу у Харкові, вдвома, востаннє.

Ми зібрали усі необхідні речі, документи, їжу. Було дуже добре, що якраз за декілька днів до цього ми накупили їжі додому вдосталь, то ж, було що їсти. Ближче до вечора до нас приїхав ще один мій друг, бо він був взагалі один, і я не хотів його лишати наодинці з усім цим. Цей тиждень ми спали в одній кроваті з відкритим вікном, аби хоч щось чути з того, що відбувається на вулиці. Їсти взагалі не хотілося, ми навіть забули про душ – було страшно туди йти, та не було потреби взагалі.

Пам’ятаю чітко 28 лютого, 4 день війни, ми вийшли перший день на вулиці бо кінчилися цигарки, а від нервів знов почали палити. Ми облазили весь район – всюди черги до магазинів, цигарок нема, або закрито. Але, нарили кісет з цигарками внизу моєї вулиці.

Так страшно мені не було ніколи

На вулиці дуже холодно, хмуре небо, нічого не видно, кісет працював чи до 15, чи до 16 години. Ми простояли у черзі десь 2-2,5 години, і коли вже до віконечка лишалось 2 люди почули звуки літаків і вибухи, які наближаються… Так страшно мені не було ніколи. Я жив у центрі міста майже. Авіація бомбила центр міста з літаків та навгад. Усі почали просто бігти хоч куди, бо літаків за хмарами не видно. Це дуже страшно.

Ті емоції не забуду вже мабудь ніколи – я ненавидів кожну скотина, яка сидить у тому літаку, кожну мразоту, яка зробила ту бомбу, яка летіла в мене (одну я побачив в метрах 10-20 від себе). У той день ця ракета влучила біля черги з людьми які стояли до зоомагазину. Жінці відірвало ноги, пізніше вона померла у лікарні. Цю інформацію можна знати у новинах.

Харків у грудні 2022 року. Фото: Sibylle von Tiedemann

Ми забили вже тоді на пошук цигарок, та пішли додому. Піднімаючись вулицею вона уся була всіяна ракетами, які не розірвалися.

Ввечері вони повторили це – вони знову бомбили центр Харкова літаками. Тупо центр міста, де живуть звичайні люди. У цей вечір я заснув в коридорі на холодній підлозі через перевтому. Усі ці дні я майже не спав. Класично обстріли були до 22-23 годині, а потім о 6-7 ранку. Хлопці засинали швидко, я дрімав може близько 1 години, бо завжди був на чіку звуків.

Мій сусід мав ВІЛ. Його терапія якраз закінчувалася. Це був ще один привід для мене переживати за його здоров’я, адже отримати терапію було неможливо просто. Згодом, це питання вирішиться..

Здається , на 4-5 день я почав розуміти, що в мене починає їхати дах, що я вже не витримаю усього цього і треба їхати. Я почав шукати білети, хоча нащо – не зрозуміло взагалі.

Таких грошей не було

Щоб просто доїхати до ЖД від мого дому мирний час, то це займало 10 хвилин и 60-70 грн. Цього разу пропонували 3000грн, 5000 грн за те, щоб відвезти… Таких грошей не було. Мене згодились відвезти за мої єдині 1000 грн парубок з батьком. Забрали мене біля будинку з однієї валізою, з якою я потім житиму ще півроку, і повезли на вокзал скрізь пусте і розбите місто, над яким літають літаки русні і скидують металевих вбивць.

Я був неймовірно вдячний цим людям, що змогли мене вивезти. До евакуації мене змусили мої друзі з Дніпра, і сказали виїжджати до них, тож з ранку до самого вечора я чекав на поїзд до Дніпра у метро.

Метро. Станція Вокзальна. Забита людьми. Стоять два потяги, де всередині жінки та діти. Працівники станції та волонтери роздавали їжу типу Мівіни, молока, води, печива. В мене з собою не було навіть води, про що я потім пожалкую. Мій мозок намагався хоч щось розуміти з того, що відбувається навколо мене… Це якийсь абсурд, якась нісенітниця, цього не може бути…. Але, реальність була зовсім іншою.

Евакуаційний потяг до Дніпра складався з 3 вагонів. Усього 3 на увесь той натовп людей. Тут буде дуже доречно сказати «Як сельодка в банке» Приблизно так нас запихували у потяг. Поруч було чутно взриви, було страшно, що попадуть у вокзал, і чей вагон стане нашим гробом. Коли поїзд поїхав, я хоч трішки видохнув. Це жахіття закінчилося. Але, через неясність дороги та подій за вікном легже не ставало. Дуже хотілось пити, води не було, і найближчі 6 годин стоячи зі спрагою у напів-свідомості я їхав до Дніпра…

Попереду мене чекали десь 2 тижні у Дніпрі у друзів, потім я зміг доїхати до Запоріжжя, до своїх батьків та дому і лишався там до початку квітня.
Сидіти вдома і нічого не робити – це мабуть найгірше, що я міг собі уявити, і завдяки одному моєму знайомому 6 квітня зранку я вже був на центральному вокзалі столиці.

Я зрозумів, наскільки сім’я є важливою у моєму житті

Наразі, вже як 1,5 роки я проживаю у Києві. Змінив вже 5 роботу, зараз навчаюсь на бьюті-консультанта в магазині, проходжу тренінги. У січні робимо велику виставу у Києві за Гаррі Поттером, того що багато років до цього працював з дітьми, і як ніхто розумію, що зараз їм потрібна казка.

Маю свій власний клубний проект у Запоріжжі вже 6 років. З початку війни нам вдалося зробити усього дві вечірки у прифронтовому місті, і який же це був кайф побачити хоч і просто наших гостей, але таких рідних.

Війна багато чого змінила. Вона відняла в мене сім’ю, яку раніше я міг бачити часто – мама с з сестрою в Англії, тато у Запоріжжі, разом з найулюбленішою бабусею. Я зрозумів, наскільки сім’я є важливою у моєму житті.

Війна лишила мене улюбленого міста – я рік намагався оговтатися від переїзду з Харкова. З того квітучого, гарного, та такого рідного Харкова.

Життя продовжується

Але, за час війни, я зустрів нарешті кохану людину. Я 6 років був один, і якось так сталося, що тепер, вже 4 місяці як, це не так… Це мабуть єдине з того, чому я радію.

Життя продовжується, я продовжую будувати плани та плкати надії на те, що незабаром все закінчиться і ми всі будемо поруч. Мрію зробити ще одну круту постановку, але ніяк не можу сісти ії писати. Може колись і створю, але це не факт.

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

«Мені вдалося втекти від російської окупації»

Ми, Munich Kyiv Queer, продовжуємо збирати історії ЛГБТІК* людей в Україні, питаючи їх, як вони живуть в умовах війни. Ми хочемо привернути увагу до ситуації квірної спільноти та збирати пожертви. Це історія Олександри.

Олександра витримала в Маріуполі два місяці, коли місто вже було окуповано російською армією. Потім, на щастя, вона змогла вибратися. Її будинок був повністю зруйнований.

Олександра вирушила на захід із своєю дівчиною. Тепер вони живуть у Івано-Франківську. Це добре, і вони навіть знайшли роботу. Однак зарплата, яку вони отримують, ледь вистачає на оплату оренди квартири. І вони чомусь не достатньо непривілейовані, щоб отримувати допомогу на їжу, ліки, гігієнічні засоби та одяг. Так що “Ти не один” дійсно була єдиною допомогою, до якої вони могли звернутися, і вони вдячні за це. Олександра і її дівчина сподіваються, що ми продовжимо підтримувати спільноту ЛГБТІQ* в Україні. ВІДЕО.

“Ти не сам” спільно фінансується альянсом Queer Emergency Aid Ukraine, частиною якого є і Munich Kyiv Queer. Ваші пожертви дійсно мають значення.

Дякуємо всім хто допомагає!

Велике спасибі також Олександрі Семеновій, яка допомогла нам із цим відеопроектом. Дякуємо Метту та Стасу за субтитри. І дякуємо Нікіті за українські переклади.

Ось як ви можете здійснити пожертву

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

новини

Стань супергероєм: приєднуйся до ПолітПараду!

Ви можете допомогти

Інклюзивне Майбутнє України

Допомагали чим тільки могли

На шляху до Німеччини

Вперше на Прайді

Україна стала відкритішою

Ви можете допомогти

Queer Quiz. Заробляй бали своїми квір-знаннями

Популярна вікторина

Ви можете допомогти

Munich Kyiv Extravaganza

І ось наші виконавці

Ви можете допомогти

Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України

Ви можете допомогти

Лист з Фронту

Ви можете допомогти

Від Буденності до Війни

Ви можете допомогти

«Я не хочу виїжджати з України»

Я не думаючи взяв в сумку документи

Дякувати Богу в мене була і є ще одна робота

З перших днів війни я був на території своєї країни

Ви можете допомогти

«Війна змінила все!»

Так страшно мені не було ніколи

Таких грошей не було

Я зрозумів, наскільки сім’я є важливою у моєму житті

Життя продовжується

Ви можете допомогти

«Мені вдалося втекти від російської окупації»

Дякуємо всім хто допомагає!

Ось як ви можете здійснити пожертву

Наші проекти

Стань супергероєм: приєднуйся до ПолітПараду!

Queer Quiz. Заробляй бали своїми квір-знаннями

Munich Kyiv Extravaganza

Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України

Munich Kyiv Cabaret: Дреґ рятує життя!