«Вони вибили мені зуб»

Лєра, молода транс*людина з України, пережила на власному досвіді, як Росія напала на її рідне місто Олешки під Херсоном. Це було рік тому. Відтоді вона ділить своє життя на “до війни” і “після війни”. Сьогодні вона живе в Берліні. Це історія Лєри.

Мене звати Лєра, я з України, в ніч з 23 на 24 лютого на нас напала Росія.

24 лютого назавжди відклало відбиток у моєму житті, це життя до і після; до війни я працювала, вдосконалювалася, часто їздила до друзів у Київ. Уночі 24 лютого нічого не віщувало біди, доки дзвінок знайомих нашої сім’ї біля кордону Криму не розбудив нас: “Вставай, почалася війна!”. Я не могла в це повірити, але в той самий час почала збирати тривожну валізку. Ближче до ранку було видно, як горить щось в стороні Чорнобаївки, було чути в далечині звуки вибухів, таке відчуття, що це кінець світу.

До літа я ховалася вдома

Ближче до 12.00 дня почалися бої за 3 км від мого будинку, це були бої на Антонівському мосту. Звуки були такі гучні , що здригався будинок, я не знала, яким богам молиться, аби тільки це все скінчилося. І такий жах тривав тиждень. В ці дні в місті був апокаліпсис. Я пекла хліб і роздавала людям, готувала їжу, роздавала її дітям, у мене було пічне опалення, тому я могла готувати їжу. Я була як у тумані, я не могла в це повірити. Я боялася виходити з дому.

Коли ситуація трохи заспокоїлася (це було ближче до літа) можна було трохи пересуватися містом. Я жила в місті Олешки, і весь час перебувала там, це лівий берег Херсонської області. Я 4 рази стикалася з орками. Два з них – коли вони до мене чіплялися і мало насильно не запхали мене в машину. Один раз вони мене побили через те, що хтось у моєму місті сказав, що я транс. Вони прикладом від зброї зламали мені зуб, це були військові які готувалися до ротації. Після того я пересувалася або на велосипеді або взагалі не виходила з дому, мати мене не пускала. Я максимально обачно пересувалася вулицями.

Одного разу орки нахабно прийшли до мене додому, наставили на мене дуло від рушниці, вимагали, щоб я їм дала води. Один із них крикнув іншому солдату: «Це дівчина, забери рушницю!». Я з переляку знепритомніла, інший підійшов до мене й каже: “Це ж мужик!”. Різко вийшла моя мати й дала їм усе, що вони просили. Вони забрали останню їжу й набрали собі води.

Вони забрали у нас їжу

6 червня 2023 року ці виродки підірвали дамбу. Я сподівалася, що вода не дійде до нас, але вона дійшла до нас наступного дня. Цього я боялася найбільше, не прильотів у будинок, а саме того, що буде потоп. Вода підходила стрімко, і за ніч вона піднялася мені до рівня грудей, це десь 1.40см. Російські солдати не хотіли рятувати тих, хто не мав російського паспорта, вони рятували пенсіонерів, навіть намагалися і тварин. Місцеве населення зробило більше для постраждалих, ніж самі російські солдати.

Після того, як зійшла вода, я зважилася, що потрібно виїжджати. Нас евакуювали російські МНСники в село Раденськ Херсонської області. Вони хотіли вивозити нас з мамою далі, але я відмовилася, оскільки вони везуть у Скадовськ. Мене попередили про те, що в пансіонаті “Фортуна” ФСБ проводить жорстку фільтрацію, закривають у номерах, б’ють людей, рвуть паспорти. Ми з мамою залишилися в Раденську, завдяки російським волонтерам я знайшла перевізника.

«Інша» допомогла мені втекти

Потім я написала директору ЛГБТ-організації «Інша» попросила допомоги, вони мені скинули грошей на проїзд. Ми їхали через Крим, нас тримали на КПП в Армянську 7 годин без води і їжі на спеці, проводили бесіди, нас змушували підписувати папери, що ми підтримуємо СВО, але це не правда. У нас просто не було вибору, ледве ми пройшли цей кордон, я доїхала до Сімферополя поселилася з мамою в хостелі. Було дуже страшно навіть говорити телефоном, вони могли поставити прослуховування.

Далі ми рушили до Воронежа, у Воронежі ми були кілька днів. Якраз того дня, коли нам потрібно було рухатися далі, виродок Пригожин пішов на Москву. Ми їхали окільними шляхами, але слава Богам, ми доїхали до кордону Латвії. Нас там протримали 10 годин, і навіть змусили роздягатися, показувати наявність татуювань, мені довелося надувати живіт, щоб вони не звернули увагу на мої груди. Мене протримали годину, я думала, що автобус поїде без мене… але потім мені винесли мій паспорт із печаткою, і я зі сльозами на очах від радості вийшла і перетнула кордон. Потім я зупинилася з мамою в Дауговпілсі , щоб переночувати, відійти від шоку. Дорога була дуже важка, потім я доїхала до Естонії, і згодом  до Берліна.

Ви можете допомогти

Індивідуальна допомога Munich Kyiv Queer має власну кампанію зі збору коштів: www.paypal.me/ConradBreyer – це кампанія для підтримки людей в Україні, з якими ми тісно співпрацювали протягом останніх десяти років. Вони наші друзі та партнери. Ми знаємо їх особисто і сумуємо за ними. Проте Munich Kyiv Queer – це ініціативна група, а не асоціація, тому ми не можемо видавати квитанцій про пожертвування. Але ми можемо допомогти швидко, прямо й безбюрократично. І ми це вже робимо.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/