Інклюзивне Майбутнє України

Анастасія, 25-річна феміністка і пансексуалка, розповідає про свій досвід під час повномасштабного вторгнення, перебуваючи у Львові. Разом з друзями вона взяла участь у різних гуманітарних активностях, допомагаючи постраждалим від конфлікту. Вони подолали виклики долі на шляху через Польшу до Німеччини, стикаючись з переповненими потягами та невизначеністю. У Німеччині Анастасія знайшла більш інклюзивне середовище порівняно з Україною, де міжмови та суспільні норми стримували різноманіття. Вона спостерігала зміни у суспільних уявленнях щодо квір-спільноти, повертаючись додому в Україну. В цій розповіді Анастасія рефлексує над своєю подорожжю, знаходячи утіху у своєму розвиваючомуся розумінні різномаїття ідентичності та вірі в більш інклюзивне майбутнє.

Мене звати Анастасія, мені 25 років, і я феміністка та пансексуалка. Перший день повномасштабного вторгнення зустріла у Львові. Я зібрала в себе на орендованій квартирі трьох найкращих подруг. Ми організували собі імпровізоване ліжко в коридорі та практично не спали протягом перших 3-4 діб.

Ми виконували різноманітні завдання: збирали пожертви, ходили на закупи для допомоги військовим, передавали м’які іграшки діткам, що разом з їхніми матусями тимчасово проживали у сусідньому спортклубі. Прибрали підвал-укриття від старого лахміння. Виявилося, що у нашому під’їзді був склад невідомого фармацевта, і ми підприємливо передали Аптеці-музею знайдені старі пляшечки.

Допомагали чим тільки могли

Оскільки у мене тоді не було постійної роботи, я мала можливість повністю присвятити себе допомозі іншим. 5-го березня я з подругою стояла на пішому переході до Польщі з 9:30 до 19:30, майже без обігрівачів, наметів, туалетів та їжі. Ввечері ми дісталися великого розподільчого табору, де змогли зігрітися і поїсти. До Любліна ми прямували з поляком-волонтером, який люб’язно запропонував переночувати в його домі, але ми, налякані попередженнями про шахраїв та злочинців, чемно відмовили.

На шляху до Німеччини

Далі була нелегка дорога переповненими потягами Польщі та Німеччини. По залах продажу ходили «перекупщики», а черги становили сотні людей, безгарантійно очікуючи на свій квиток. Ми також «перекупили»… Вже в Берліні нас зустріли німецькі репортери з українськими прапорами, що дуже нас розчулило.

Ми провели кілька днів у столиці Німеччини і потім поїхали до Кельна. Завдяки знайомим ми зупинилися на тиждень в однокімнатній квартирі, а вже потім переїхали до будинку в стилі “комуни”, де я жила до серпня 2022 року, поки не орендувала власну кімнату..

Моя подруга повернулася в Україну через півтора місяці після нашого перебування в Німеччині. Я залишилася сама.

Вперше на Прайді

3-го липня я вперше відвідала Прайд, і це було неймовірно. Натовп людей наповнених взаємної поваги, любові та солідарності. Мене вразила громадська та корпоративна підтримка цієї події.
Влітку 2023 року я знову відвідала Прайд, де вже була в якості представниці Київського Прайду – зустріла чудових людей, а з трьома українськими бі-дівчатами навіть створили спільний чат, де досі інколи піднімаємо різні теми та підтримуємо одна одну.

У Німеччині частіше публічно зустрінеш людей інших гендерів та ідентичностей, їхню взаємодію та розкутість. Мені не вистачає цієї вільності в Україні, наявний тут фактор мізогінії між жінками, неприйняття ними себе власних та підігрування патріархату. Більшість моїх знайомих українських дівчат, які цілувалася чи мали флірт між собою, визначають себе виключно гетеросексуальними.
Влітку 2023 р. я повернулася до України, мій ЛГБТІК+ простір нині обмежується групами в соцмережах та декількома бісексуальними друзями.

Україна стала відкритішою

Під час періоду повномасштабного вторгнення я стала помічати зміни у сприйнятті квір-спільноти в Україні. Суспільство починає відкрито говорити про теми ЛГБТІК+, а кейси нападів на представників гей-спільноти нарешті отримують своє відображення у ЗМІ: камінг-аути серед військових, “SunnyBunny”, кампанії просування законопроєкту реєстрованих партнерств, інтерв’ю з безпосередніми представниками ЛГБТІК+ та інші події.

За кордоном я пережила глибоку депресію та багато економічних та бюрократичних труднощів, заочно отримала диплом з Журналістики. Зараз в Україні я збираю себе докупи та шукаю саму себе. Планую знову звернутися до психологині. Деталі особистого життя не афішуватиму.

У Львові є Громадська Організація “Феміністична Майстерня”, де я регулярно відвідувала їхні заходи до 24-го лютого. Дуже хочу знову соціалізуватися.

Мій європейський досвід трансформував мою бісексуальність у пансексуальність, і кожен день мені стає все легше ідентифікувати себе, оскільки підтримка зростає, а стереотипи розпливаються. Я вірю в кольорову та незалежну Україну, де кожному є своє рівноправне місце.

Ви можете допомогти

Індивідуальна допомога Мюнхен Київ Квір проводить власну кампанію зі збору коштів на сайті www.paypal.me/ConradBreyer, щоб підтримати квір-людей в Україні, які потребують допомоги або змушені мігрувати. Чому? Тому що не всі ЛГБТІК*-люди мають доступ до місцевих ЛГБТІК*-організацій. Ця допомога є прямою, швидкою і безкоштовною, якщо ви обираєте опцію “Для друзів і сім’ї” на PayPal. Якщо у вас немає PayPal, ви можете надіслати гроші на приватний рахунок Конрада Брейєра, IBAN: DE427015000021121454.

Всі запити від спільноти ретельно перевіряються нашими партнерськими організаціями в Україні. Якщо вони можуть допомогти самі, вони беруть на себе відповідальність. Якщо потреба в допомозі перевищує їхні (фінансові та/або матеріальні) можливості, ми втручаємося.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/