«Я не хочу виїжджати з України»

Це історія Маніли Босс, 28 років, драг-квін з України, яка розповідає, як вона пережила початок війни. Маніла ділиться своєю зворушливою подорожжю, моментами страху, волею до виживання та солідарністю, яка допомогла їй не втратити надію посеред хаосу. Наша колумністка Ірина Ганенкова зустрілася з Манілою і записала її історію.

Як я зустрів війну …під ковдрою у ліжку. Десь за тиждень до початку повномаштабноі війни в Україні були якісь передчуття але камон 21 століття яка війна і я сидів як то кажуть на стулі рівно. Мій друг військовий і 23 лютого ввечері він мені сказав будь обережний вночі або вранці щось буде і 24 лютого десь о шостій ранку зателефонувала моя мама і сказала синку розпочалася війна… 

Вставай, збирай документи якісь речі і будь на поготові, мама не знала що мені порадити адже ми в різних містах…

я поклав слухавку і сидячі в кроваті почув перші потужні в зриви…я не розумів що мені робити, куди йди де ховатись… почалася якась паніка і хаотичні рухи по квартирі і тут дякувати Богу мені зателефонував друг і каже щось незрозуміле робиться збирайся і їдь до нас ,треба триматися разом.

Я не думаючи взяв в сумку документи

і деякий одяг викликав таксі і поїхав до друзів, на диво таксі викликав швидко, під вибухами їхав до друзів і не розумів чи доїду… 

Перші три тижні війни я жив з друзями при перших повітряних тривогах чи сповіщеннях ми бігли в укриття, це було приміщення нічного клубу в якому я виступав до війни, він знаходиться під землею і там більш менш безпечно…

Потім коли як я кажу трошки роз виднілось з ситуацією в країні я від друзів поїхав додому і був сам із собою і своїми страхами… все більш менш було добре на скільки це було можливо клуб зачинився що логічно і все…що далі невідомо.

Дякувати Богу в мене була і є ще одна робота 

яка мене і наш колектив держала на плаву у всіх смислах цього слова. Я працюю в молодіжній організації Партнер. Наша цільова аудиторія лгбтік + люди.

До війни ми тестували на іпсш та видавали засоби контрацепції спільноті а після початку війни ми почали допомагати ВПО яких в Одесі стало дуже багато які бігли з ближнього Херсону та Миколаїву. Ми надавали продуктово гуманітарні набори а для трансгендерних людей розпочали безкоштовно видавати заміну гормональну терапію в такому ритмі працюємо і нині…

Півтора року я не виступав на сцені перед глядачами я не розумів чи буду знов виступати і радувати своїх глядачів та прихильників я не розумів чи потрібно це зараз комусь проте згодом мені зателефонував директор клубу і сказав що Маніла ми працюємо! 

З перших днів війни я був на території своєї країни

І не хотів і не хочу з неї нікуди їхати! Я в себе вдома!!! В Україні!

На момент коли я це пишу, війна триває але я вірю що Україна переможе!!! Я пишаюся нашими збройними силами України я пишаюся нашими людьми!!! Все буде добре, все буде Україна !!!

Ви можете допомогти


Індивідуальна допомога Мюнхен Київ Квір проводить власну кампанію зі збору коштів на сайті www.paypal.me/ConradBreyer, щоб підтримати квір-людей в Україні, які потребують допомоги або змушені мігрувати. Чому? Тому що не всі ЛГБТІК*-люди мають доступ до місцевих ЛГБТІК*-організацій. Ця допомога є прямою, швидкою і безкоштовною, якщо ви обираєте опцію “Для друзів і сім’ї” на PayPal. Якщо у вас немає PayPal, ви можете надіслати гроші на приватний рахунок Конрада Брейєра, IBAN: DE427015000021121454.

Всі запити від спільноти ретельно перевіряються нашими партнерськими організаціями в Україні. Якщо вони можуть допомогти самі, вони беруть на себе відповідальність. Якщо потреба в допомозі перевищує їхні (фінансові та/або матеріальні) можливості, ми втручаємося.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Дмитро – дреґ-квін. У своєму блозі молодий українець описує, як він пережив початок війни і до чого його зрештою привів напад Росії. Він був змушений покинути рідне місто, його сім’я втекла, і йому постійно доводилося шукати нову роботу. Єдиний промінь надії: Кохання! Нещодавно Дмитро декого зустрів. Наша колумністка Ірина Ханенкова записала для нас його історію.

24 лютого 2022 року. 7:30-7:35 ранку, десь так… Дзвінок на телефон – бабуся із Запоріжжя телефонує (я на той момент проживав у Харкові).

  • Привіт, Діма, що у вас там?
  • А що у нас тут? – запитався я
  • Гучно? Бомблять?
  • Ба, ти про що? Прокидатися буду скоро, на работу вставати, які бомблять?
  • Війна почалась…
  • Я передзвоню

Останні слова кинули у шок… Я швидко поліз до новин і почав читати, що відбувається. Дійсно – почалась війна. Я підірвався з ліжка, швидко вдягся, підняв свого сусіда по квартирі і сказав збирати речі.

Наступний 1 тиждень я проведу у Харкові, вдвома, востаннє.

Ми зібрали усі необхідні речі, документи, їжу. Було дуже добре, що якраз за декілька днів до цього ми накупили їжі додому вдосталь, то ж, було що їсти. Ближче до вечора до нас приїхав ще один мій друг, бо він був взагалі один, і  я не хотів його лишати наодинці з усім цим. Цей тиждень ми спали в одній кроваті з відкритим вікном, аби хоч щось чути з того, що відбувається на вулиці. Їсти взагалі не хотілося, ми навіть забули про душ – було страшно туди йти, та не було потреби взагалі.

Пам’ятаю чітко 28 лютого, 4 день війни, ми вийшли перший день на вулиці бо кінчилися цигарки, а від нервів знов почали палити. Ми облазили весь район – всюди черги до магазинів, цигарок нема, або закрито. Але, нарили кісет з цигарками внизу моєї вулиці.

Так страшно мені не було ніколи

На вулиці дуже холодно, хмуре небо, нічого не видно, кісет працював чи до 15, чи до 16 години. Ми простояли у черзі десь 2-2,5 години, і коли вже до віконечка лишалось 2 люди почули звуки літаків і вибухи, які наближаються… Так страшно мені не було ніколи. Я жив у центрі міста майже. Авіація бомбила центр міста з літаків та навгад. Усі почали просто бігти хоч куди, бо літаків за хмарами не видно. Це дуже страшно.

Ті емоції  не забуду вже мабудь ніколи – я ненавидів кожну скотина, яка сидить у тому літаку, кожну мразоту, яка зробила ту бомбу, яка летіла в мене (одну я побачив в метрах 10-20 від себе). У той день ця ракета влучила біля черги з людьми які стояли до зоомагазину. Жінці відірвало ноги, пізніше вона померла у лікарні. Цю інформацію можна знати у новинах.

Харків у грудні 2022 року. Фото: Sibylle von Tiedemann

Ми забили вже тоді на пошук цигарок, та пішли додому. Піднімаючись вулицею вона уся була всіяна ракетами, які не розірвалися.

Ввечері вони повторили це – вони знову бомбили центр Харкова літаками. Тупо центр міста, де живуть звичайні люди. У цей вечір я заснув в коридорі на холодній підлозі через перевтому. Усі ці дні я майже не спав. Класично обстріли були до 22-23 годині, а потім о 6-7 ранку. Хлопці засинали швидко, я дрімав може близько 1 години, бо завжди був на чіку звуків.

Мій сусід мав ВІЛ. Його терапія якраз закінчувалася. Це був ще один привід для мене переживати за його здоров’я, адже отримати терапію було неможливо просто. Згодом, це питання вирішиться..

Здається , на 4-5 день я почав розуміти, що в мене починає їхати дах, що я вже не витримаю усього цього і треба їхати. Я почав шукати білети, хоча нащо – не зрозуміло взагалі.

Таких грошей не було

Щоб просто доїхати до ЖД від мого дому  мирний час, то це займало 10 хвилин и 60-70 грн. Цього разу пропонували 3000грн, 5000 грн за те, щоб відвезти… Таких грошей не було. Мене згодились відвезти за мої єдині 1000 грн парубок з батьком. Забрали мене біля будинку з однієї валізою, з якою я потім житиму ще півроку, і повезли на вокзал скрізь пусте і розбите місто, над яким літають літаки русні і скидують металевих вбивць.

Я був неймовірно вдячний цим людям, що змогли мене вивезти. До евакуації мене змусили мої друзі з Дніпра, і сказали виїжджати до них, тож з ранку до самого вечора я чекав на поїзд до Дніпра у метро.

Метро. Станція Вокзальна. Забита людьми. Стоять два потяги, де всередині жінки та діти. Працівники станції та волонтери роздавали їжу типу Мівіни, молока, води, печива. В мене з собою не було навіть води, про що я потім пожалкую. Мій мозок намагався хоч щось розуміти з того, що відбувається навколо мене… Це якийсь абсурд, якась нісенітниця, цього не може бути…. Але, реальність була зовсім іншою.

Евакуаційний потяг до Дніпра складався з 3 вагонів. Усього 3 на увесь той натовп людей. Тут буде дуже доречно сказати «Як сельодка в банке» Приблизно так нас запихували у потяг. Поруч було чутно взриви, було страшно, що попадуть у вокзал, і чей вагон стане нашим гробом. Коли поїзд поїхав, я хоч трішки видохнув. Це жахіття закінчилося. Але, через неясність дороги та подій за вікном легже не ставало. Дуже хотілось пити, води не було, і найближчі 6 годин стоячи зі спрагою у напів-свідомості я їхав до Дніпра…

Попереду мене чекали десь 2 тижні у Дніпрі у друзів, потім я зміг доїхати до Запоріжжя, до своїх батьків та дому і лишався там до початку квітня.
Сидіти вдома і нічого не робити – це мабуть  найгірше, що я міг собі уявити, і завдяки одному моєму знайомому 6 квітня зранку я вже був на центральному вокзалі столиці.

Я зрозумів, наскільки сім’я є важливою у моєму житті

Наразі, вже як 1,5 роки я проживаю у Києві. Змінив вже 5 роботу, зараз навчаюсь на бьюті-консультанта в магазині, проходжу тренінги. У січні робимо велику виставу у Києві за Гаррі Поттером, того що багато років до цього працював  з дітьми, і як ніхто розумію, що зараз їм потрібна казка.

Маю свій власний клубний проект у Запоріжжі вже 6 років. З початку війни нам вдалося зробити усього дві вечірки у прифронтовому місті, і який же це був кайф побачити хоч і просто наших гостей, але таких рідних.

Війна багато чого змінила. Вона відняла в мене сім’ю, яку раніше я міг бачити часто – мама с з сестрою в Англії, тато у Запоріжжі, разом з найулюбленішою бабусею. Я зрозумів, наскільки сім’я є важливою у моєму житті.

Війна лишила мене улюбленого міста – я рік намагався оговтатися від переїзду з Харкова. З того квітучого, гарного, та такого рідного Харкова.

Життя продовжується

Але, за час війни, я зустрів нарешті кохану людину. Я 6 років був один, і якось так сталося, що тепер, вже 4 місяці як, це не так… Це мабуть єдине з того, чому я радію.

Життя продовжується, я продовжую будувати плани та плкати надії на те, що незабаром все закінчиться і ми всі будемо поруч. Мрію зробити ще одну круту постановку, але ніяк не можу сісти ії писати. Може колись і створю, але це не факт.

Ви можете допомогти


Індивідуальна допомога Мюнхен Київ Квір проводить власну кампанію зі збору коштів на сайті www.paypal.me/ConradBreyer, щоб підтримати квір-людей в Україні, які потребують допомоги або змушені мігрувати. Чому? Тому що не всі ЛГБТІК*-люди мають доступ до місцевих ЛГБТІК*-організацій. Ця допомога є прямою, швидкою і безкоштовною, якщо ви обираєте опцію “Для друзів і сім’ї” на PayPal. Якщо у вас немає PayPal, ви можете надіслати гроші на приватний рахунок Конрада Брейєра, IBAN: DE427015000021121454.

Всі запити від спільноти ретельно перевіряються нашими партнерськими організаціями в Україні. Якщо вони можуть допомогти самі, вони беруть на себе відповідальність. Якщо потреба в допомозі перевищує їхні (фінансові та/або матеріальні) можливості, ми втручаємося.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Ми, Munich Kyiv Queer, продовжуємо збирати історії ЛГБТІК* людей в Україні, питаючи їх, як вони живуть в умовах війни. Ми хочемо привернути увагу до ситуації квірної спільноти та збирати пожертви. Це історія Олександри.

Олександра витримала в Маріуполі два місяці, коли місто вже було окуповано російською армією. Потім, на щастя, вона змогла вибратися. Її будинок був повністю зруйнований.

Олександра вирушила на захід із своєю дівчиною. Тепер вони живуть у Івано-Франківську. Це добре, і вони навіть знайшли роботу. Однак зарплата, яку вони отримують, ледь вистачає на оплату оренди квартири. І вони чомусь не достатньо непривілейовані, щоб отримувати допомогу на їжу, ліки, гігієнічні засоби та одяг. Так що “Ти не один” дійсно була єдиною допомогою, до якої вони могли звернутися, і вони вдячні за це. Олександра і її дівчина сподіваються, що ми продовжимо підтримувати спільноту ЛГБТІQ* в Україні. ВІДЕО.

“Ти не сам” спільно фінансується альянсом Queer Emergency Aid Ukraine, частиною якого є і Munich Kyiv Queer. Ваші пожертви дійсно мають значення.

Дякуємо всім хто допомагає!

Велике спасибі також Олександрі Семеновій, яка допомогла нам із цим відеопроектом. Дякуємо Метту та Стасу за субтитри. І дякуємо Нікіті за українські переклади.

Ось як ви можете здійснити пожертву


Індивідуальна допомога Мюнхен Київ Квір проводить власну кампанію зі збору коштів на сайті www.paypal.me/ConradBreyer, щоб підтримати квір-людей в Україні, які потребують допомоги або змушені мігрувати. Чому? Тому що не всі ЛГБТІК*-люди мають доступ до місцевих ЛГБТІК*-організацій. Ця допомога є прямою, швидкою і безкоштовною, якщо ви обираєте опцію “Для друзів і сім’ї” на PayPal. Якщо у вас немає PayPal, ви можете надіслати гроші на приватний рахунок Конрада Брейєра, IBAN: DE427015000021121454.

Всі запити від спільноти ретельно перевіряються нашими партнерськими організаціями в Україні. Якщо вони можуть допомогти самі, вони беруть на себе відповідальність. Якщо потреба в допомозі перевищує їхні (фінансові та/або матеріальні) можливості, ми втручаємося.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/