Ми разом – ми прорвемось! Літопис з Житомира. Частина II
Вже півтора місяці триває жахлива війна в Україні, і мільйони людей вже евакуювались за кордон. Втекти від війни мають змогу не всі – лише жінки, діти та люди похилого віку. І навіть серед біженців найвразливішою групою є представники ЛГБТ-спільноти – у всякому разі, допоки знаходяться на території України.
І справді, як ми дізнаємось з наступних історій, навіть прихисток в умовно “більш безпечних” регіонах України не гарантує ЛГБТ-людям безпеку та прийняття, адже, по-перше, російські ракети все ще на жаль долітають до усіх куточків цієї багатостраждальної держави, а по-друге, гомофобні настрої досі поширені майже в кожному місті, містечку та селі.
Безумовно, з найважчим випробуванням стикаються мешканці тимчасово окупованих російськими військами територій, намагання виїхати з яких несе надзвичайно високий ризик для життя. Але, на жаль, залишатися там ще небезпечніше, тому наші герої їдуть не дивлячись ні на що. Подальші турботи, пов’язані з від’їздом за межі України, теж займають дорогоцінний час і потребують швидких, іноді нестандартних рішень – оскільки в людей часто відсутні гроші, необхідні речі та документи, їм потрібна допомога.
Наша ГО “Ти Не Один” від початку війни щоденно допомагає десяткам та сотням представників ЛГБТ-спільноти та їхнім рідним вирішувати усі подібні проблеми, що виникають на шляху до безпечного життя і щасливого майбутнього під мирним небом. Далі, як і обіціли, продовжуємо ділитись історіями зі щасливим фіналом :
Іра та Ліля, пара, та Ірин син Влад, 11 років. Тернопіль
Найпершими почутими мною словами були “Саша, допоможіть!” Як тільки почалася війна, Іра зателефонувала мені й сказала, що Тернопіль теж потрапив під ракетні удари, і тому вони усією сім’єю хочуть їхати до Ліліної мами на Закарпаття. Дівчата прожили там близько трьох тижнів, і їм на жаль довелося стикнутись з неприйняттям їхніх стосунків зі сторони родичів Лілі. Протягом усього часу Ліліна мама намагалася всіляко ображати Іру та її сина. Вона була надзвичайно гомофобно налаштована, і не сприймала дівчат як єдину сім’ю.Щойно почалися бомбардування околиць Львова, дівчата знову сильно перелякались, і вирішили тікати з України.
Ми зв’язалися і детально обговорили план їхньої поїздки. У Іри та Лілі не було взагалі нічого – дівчата втратили роботу, грошей не було, й до того ж з дитиною на руках. Завдяки допомозі німецьких організацій, зокрема MunichKyiv Queer, ми повністю оплатили дорогу, включаючи терміновий ремонт машини, що зламалася напередодні виїзду; бензин, харчування, дві ночівлі. Наразі дівчата вже в безпеці неподалік Мюнхена.
Ангеліна, 38 років, лесбійка. Маріуполь
“Я ніколи в житті не зможу нормально та спокійно дихати” – це слова, які я чула протягом нашої двохвилинної розмови.
Ангеліна просиділа у сховищі близько двох тижнів. Вона досі не може знайти свою кохану дівчину й маму. Коли Ангеліна вирішила швидко збігати в магазин, почали бомбити їхній район, і вона втекла в укриття, де провела майже два тижні. Її квартира згоріла, і вона досі не може знайти своїх рідних.
Ангеліна дивом виїхала до Дніпра, їй пощастило евакуюватися, протягом двох діб вона спала майже стоячи. По приїзду до Дніпра, Ангеліна зв’язалася з нашою організацією в пошуку шелтера, їжі та медикаментів.
Ми допомогли Ангеліні орендувати на тиждень житло, надали фінансову допомогу на їжу, медикаменти та одяг. Оскільки Ангеліна має родичів у Фінляндії, вона твердо вирішила їхати до них. Ми повністю оплатити переїзд, і на даний час жінка знаходиться в повній безпеці
Богдан, 17 років, гей, Житомирська область
Це – історія 17-річного Богдана (ім’я змінено) з Житомирської області. Він закінчував школу у своєму рідному селі, думав про випускні іспити, мріяв вступити до Києва на вчителя української мови та літератури.
Війна кардинально змінила ці плани – село Богдана виявилося практично на лінії фронту, за 40 км від Макарова, де велися запеклі бої.
У селі й так було нелегко з роботою, після війни її практично не стало, і Богдан вирішив поїхати з України, щоб допомогти своїй сім’ї.
Це було складним рішенням – адже мама не знає про гомосексуальну орієнтацію хлопця, а на камінг-аут він поки що не наважився. Богдан намагався вивезти також і свою сім’ю, але його мама, маючи на руках двох маленьких дітей (брат і сестра Богдана від вітчима), не захотіла залишати чоловіка та залишилася в селі.
Богдан зв’язався з ЛГБТ організацією “Ти Не Один” та попросив допомоги. На гроші від MunichKyivQueer Богдан закупив продукти для сім’ї, а також зміг дістатися з Житомирської області до Львова, у Львові за сприяння Тимура Левчука та організації “Точка Опори” два дні прожив у шелтері для ЛГБТ, а далі, за підтримки італійської ЛГБТ-організації, поїхав до Мілана. Для хлопця, який ніколи не бував за межами Києва, проїхати тисячі кілометрів – це великий стрес, але він знає для чого він це робить і яка кінцева мета. Ми й надалі стежимо за долею Богдана, сподіваюся, невдовзі зможемо розповісти нові оптимістичні факти щодо його життя в Італії
Олександр, гей, 29 років, Малинський район, Житомирський регіон
Хочу тиші.
Це перші слова, які я почув телефоном від 29-річного Олександра з Малинського району Житомирської області.
Він жив і працював у Києві, мав постійного партнера, улюблену роботу, ходив до ЛГБТ-клубів, купував модний одяг і, як багато хто в Україні, до кінця не вірив у війну.
24 лютого назавжди змінило його життя – щоб не бути заблокованим у Києві, Олександр у перші дні війни поїхав до родичів на північ Житомирської області. Але тут почалося пекло – Малинський район постійно обстрілювався окупантами. Вибухи, що гриміли цілу ніч, почали гриміти в голові Олександра й вдень. Він уже не розумів, де реальні вибухи, а де йому ввижається, і думав, що божеволіє.
Олександр зв’язався з ЛГБТ організацією “Ти Не Один” та дізнався, що може отримати гроші на евакуацію. На гроші від MunichKyivQueer хлопець поїхав у Тернопільську область, де поки що тихо і не так страшно (евакуюватися до Житомира Олександр не захотів, на його думку, це дуже близько від місця обстрілів у Малинському районі). Зараз хлопець приходить до тями, шукає роботу і будує життя з нуля на новому місці. Побажаємо йому удачі
Леонід, гей, Житомир
Війна застала Леоніда у Червоному, його рідному селі Житомирської області.
До цього він тривалий час мешкав у Києві, зустрічався з хлопцем, малював картини, провів кілька персональних виставок. Але тривожне передчуття передвоєнної зими 2022 року не полишало Льоню: настрій був пригнічений, натхнення до написання картин не приходило, стосунки з хлопцем дали тріщину. Він зібрався й поїхав.
У перші дні війни відчув жах, розгубленість, страх, біль. Червоне не бомбили, але над селом постійно літали літаки, спати було неможливо, нерви розхиталися. І тут на допомогу прийшло натхнення – Льоня не їв, не спав, як одержимий малював цілодобово, щоб висловити на полотні те, що накопичилося всередині…
Невдалий час для мистецтва
Ми з Леонідом зустрілися у Житомирі 7 квітня, на 42-й день війни. Я навіть не впізнав його одразу – сильно схуд, неголений, червоні очі. Запаси їжі скінчилися, роботи на селі немає, картини ніхто не купує, не до картин. Намагався до армії записатися – не придатний до служби за станом здоров’я. Поговорили, накупили продуктів, Льоня почав усміхатися та вперше заговорив про плани на майбутнє.
“Ти знаєш, Максе, я хочу виїхати до Європи, хочу малювати і говорити про війну за допомогою мистецтва. Мені здається, європейці ще не розуміють до кінця, з яким Злом ми тут стикнулися. Хочу продавати картини, а гроші переводити на рахунок української армії, адже тільки завдяки українським військовим ми з мамою й досі живі…”
Його мріям ще тільки належить здійснитися, але перший крок Льоня вже зробив – одна з його великих картин передана на благодійний аукціон житомирських художників, який відбудеться в Братиславі. Усі кошти від нього підуть на купівлю бронежилетів, рацій та тепловізорів для українських військових.
Ознайомитись з роботами Леоніда можна в інстаграмі @leonid7974.
Роби все, що потрібно!
Усі ми щиро сподіваємось на якнайшвидше завершення цього жахіття, що увірвалося в наше життя 24 лютого. А поки, що б не відбувалося, ми повинні робити все від нас залежне для миру, безпеки та нормального життя.
Життя, в якому буде місце всім і кожному, незалежно від світогляду, кольору шкіри, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Адже саме за свободу й демократію б’ються наші воїни – і добро неодмінно переможе!
Повернутися до огляду