«Моя сестра померла»
Ганна та Олександра, лесбійська пара з Одеси, пережили багато чого. Сім’ю розлучили під час евакуації, сестра Олександри згодом померла в Німеччині. Наша колега та активістка Ірина Ханенкова попросила їх розповісти свою історію. Сьогодні вони живуть у Дрездені і роблять, що вміють, для боротьби за свободу і свою країну: Саша малює, Ганна співає.
Ганна: 24 лютого вночі Саша приїхала до Одеси з Києва. Там була виставка, в якій брав участь її колаж. До цього на початку лютого, коли вона вирішувала, чи їхати в Київ – нетипово для неї, її дуже тягнуло туди. Ніби, як востаннє. І з тими новинами, в Київ вона зібрала тривожну валізку.
Ми сховалися у бабусі в хаті
Я чекала на неї вдома, та в ніч з 23 на 24 не могла спати через новини. Десь о 3.00 почула звук літака, точно не звичайного, а такого, що чула у кіно про війну. О 03.50 ранку зустріла Сашу з потяга.
Тільки-но зайшовши до хати приблизно о 4 ранку, ми почули перші вибухи. Одразу до телеграм-чатів – то чули всі. Не встигнувши прийняти душ, ми почали збиратися. Зателефонували бабусі та прийшли до неї (у неї був підвал).
Олександра: У той же день нам з дівчиною пощастило — звільнилося місце для нас в машині моєї транс-мами (мій зведений брат відмовився їхати з Одеси).
Я, транс-мама, мачуха, 14-річна сестра, моя дівчина і великий пес в машині. Так ми і виїхали у перший день повномасштабної війни, з декількома сумками, залишивши кота на бабусю. Мати, сестри, бабусі та дідусі залишились в Україні.
Провина, страх, паніка
18 годин на кордоні з Молдовою, ще 4 години до Кишиніва. Ночівлю шукали через ЛГБТ+ організацію, яку порадила ЛГБТ+ активістка, подруга Ганни, бо так безпечніше для нашої родини – майже всі члени якої так чи інакше ідентифікують себе як ЛГБТ+ люди.
В Молдові ми залишилися в кризовому центрі для жінок, що пережили насильство чи рабство. Там ми прожили з 25 лютого до 2 березня. Там в нас з’явилися перший одяг, рюкзак (бо старий не витримав дороги), ми декілька раз ходили до психолога. З’явилася неймовірна купа провини, що ми виїхали, та страх, панічний страх всього.
2 березня ми виїхали до Румунії. Дорога була складна – спочатку перетнути кордон, потім – холодна погода, в нас перестала працювати одна фара, йшов шалений сніг, а попереду румунські серпантини. Ми приїхали переночувати в Ясси. До ночі ми говорили з нашими хостами – а по румунському ТБ все крутились новини про Україну.
Вже 3 березня ми виїхали до Бухаресту, де залишались до 7 березня (мій 20 день народження пройшов в дорозі до Тімішоари). В Тімішоарі – місті на кордоні з Угорщиною – залишились на 2 дні в чудової пари чоловіків, що розводили лабрадорів.
Я з тих пір не бачила свою сім’ю
9 березня виїхали до Відня. На кордоні з Угорщиною стояли дуже довго, і як ми бачили, для усіх українських біженців було складно перетнути угорські кордони. Але ми перетнули, і за 6 годин з Угорщини доїхали до Відня.
У Відні ми розділилися з нашою родиною. Після цього я вже їх не бачила (матір я не бачила з 19 лютого). Ми з дівчиною планували їхати в Дрезден. Транс-мама, мачуха і сестра – до Зігена, бо там живе потрібний їй для лікування медичний спеціаліст. 10 березня ми з Ганною приїхали до нашої кінцевої точки на мапі. В Дрезден.
Ганна: В Дрездені спочатку жили в квартирі, яку знайшли через Фейсбук, з травня живемо в арт-гуртожитку. Тут дуже різні люди, всіх національностей, орієнтацій. Мені це дуже допомагає морально, а також дуже важливо для моєї війни, інформаційної.
Ми з Сашко обидві намагаємося долучати людей до збору коштів на допомогу Україні, Саша робить виставки своїх колажів, я займаюся традиційним українським співом (принципово зібрала гурт з різних людей, не тільки українців, бо вважаю, що треба всім розповідати та всіх долучати) та розповідаю людям історію.
Розмовляємо, збираємо кошти, творимо мистецтво
Ми обидві, на щастя, більш-менш спілкуємось англійською та німецькою, я до війни була репетитором іноземних мов, Сашко закінчила школу з вивченням німецької та займалася ямайським танцями.
Рекомендую всім, хто запитує мене, як українку, що відбувається, матеріали, які не просякнуті російським імперським наративом, бо на жаль, він майже всюди. Зв’язалася з істориком і робитиму проект, який допомагатиме людям знайомитися з українською культурою не з імперської точки зору.
Влітку, на жаль, через депресію пішла з життя Сашина 14-річна сестра, яка також ідентифікувала себе як квір-людина. Ми хочемо зробити арт-проект на її честь, бо це, по-перше, важливо особисто для нас, по-друге – треба розповідати людям, що війна – це жахлива річ, яка вбиває не тільки десь далеко, а впливає на всіх людей, навіть тих, які не знаходяться на лінії фронту.
Моя особиста війна (на жаль, не можу піти воювати через те, що в мене хворі суглоби і я не можу багато ходити) – зробити так, щоб люди розуміли, чому ця війна є не просто черговим конфліктом десь далеко від них, що почалося все це не вчора і навіть не століття тому, а що це боротьба за людяність і демократичні цінності.
Війна – це боротьба за нашу свободу
Я – етнічна українка, яка спілкується українською, ідентіфікує себе як українська небінарна людина. Я народилася в СРСР на території сучасного Татарстана (зараз це росія) і навчалася там в школі, зазнала утисків та дискримінації через свою відмінність від людей навколо і бачила, як її зазнають інші, хто відрізняється, і нічого не могла зробити. Репресивний апарат дуже сильний і жорстокій, переважна більшість людей конформні та не готові до відкритого протистояння, а ті, хто підіймає голову, потрапляє або у в’язницю, або а труну, або змушений виїжджати.
При першій можливості я приїхала до землі та людей, що насправді відчуваю рідними. Тепер ті люди, що вбивають та дискримінують людей в росії, прийшли вбивати моїх людей. Я дуже добре розумію, за що борюся і хочу, щоб це зрозуміли всі».
Ви можете допомогти:
Індивідуальна допомога
Munich Kyiv Queer має власну кампанію зі збору коштів: www.paypal.me/ConradBreyer (фото нижче) – це кампанія для підтримки людей в Україні, з якими ми тісно співпрацювали протягом останніх десяти років. Вони наші друзі та партнери. Ми знаємо їх особисто і сумуємо за ними. Проте Munich Kyiv Queer – це ініціативна група, а не асоціація, тому ми не можемо видавати квитанцій про пожертвування. Але ми можемо допомогти швидко, прямо й безбюрократично. І ми це вже робимо.
Допомога ЛГБТІК* організаціям
Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ
Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви/
Повернутися до огляду