«Мені допомагає все, що апелює до почуттів»

Ганна рано усвідомила, що вона насправді асексуальна. Відтоді 29-річна дівчина повністю змінила своє життя. Однак війна знову повернула травматичний досвід, який вона вже пережила раніше. Наша колумністка Ірина Ганенкова зустрілася з Ганною.

Історія мого життя починалася у Харкові – це моє місто сили, місто моїх мрій, моя альма-матер. Воно навчило мене жити і виживати, кохати і боротися. Зараз уся країна перебуває у стані боротьби, але багато людей зтикалися з посяганням на їх власний простір ще до війни, до 2014 року.

Моя власна “війна” почалася тоді, коли я усвідомила себе як людину, відмінну від інших, асексуальну. Але, незважаючи на це, я намагалася довести усім, що є “такою як всі”, не виділятися. Це призвело до того, що з’явилися проблеми з очерченням кордонів, і як наслідок – неприємні фізичні і психологічні наслідки.

Коли я розірвала відносини, які мали примусовий характер з боку партнера, і які я “верифікувала” для себе, не знаючи тоді ще критеріїв екологічних стосунків, мені стало краще – фізично, звісно ж, і психологічно. І у той час я почала придивлятися до себе.

Мені було близько 16-17 років, коли я зрозуміла, що мене не цікавить секс, а здебільшого – – відносини з людиною, їх глибина та емоційне єднання. Тоді я вирішила почитати статті про це і дізналася про людей, які мають романтичний потяг, але не мають, або практично не мають фізичного – асексуали. З цього часу я почала трохи глибше цікавитися темами гендеру та статі, “нормами” і виключеннями, які встановлювало суспільство.

Протягом життя, пізнаючи себе, я вибудовувала комфортні для себе і близьких людей кордони, взаємовідносини і продовжувала вивчати світ, відкриваючись йому наскільки це можливо, після пережитого колись насилля.

Cтрах за життя

Під час війни мій емоційний стан дещо погіршився. Як пояснила мені психотерапевтка, мій мозок боляче реагує на будь-які прояви агресії та насилля – як безпосередньо, так і опосередковано (наприклад, у новинах і т. п.), у зв’язку з чим у мене підвищилася чутливість до навколишніх подразників, і мої кордони, що я вибудовувала їх роками, стали більше схожі на кам’ яну стіну – жорсткі та непривітні.

Я гадаю, на це вплинуло, окрім воєнного стану, ще кілька факторів, як наприклад стрес через відсутність постійної роботи, страх за життя – своє і близьких, через регулярні обстріли та пряму загрозу для життя…

Крім того, траплялося декілька інцидентів з домаганням на вулиці та кетколінгом, що остаточно замкнуло мене в собі. Травматичний досвід, який був згладжений добротою та ніжністю, знову націлив на мене свої ікла і вдарив тоді, коли я на це не очікувала. Ці домагання чоловіків поглибили мою нелюбов до себе, свого тіла і всього, що пов’язано хоч скільки завгодно дотично до теми сексуальності.

Моє життя як асексуалки протікало ще з дитинства – коли я аналізую себе у дитячі роки, у шкільні – помічаю епізоди, що вказують на це. Я вважаю, що це нормально – бути асексуалкою, надавати перевагу не тільки тілесним задоволенням, а також емоційним, інтелектуальним тощо. І для мене завжди це було нормою. А тепер, ось, ще додався психологічний фактор, помножений на зневіру в людях, які поглибили мене у впевненості, що те, як я живу – це вірно для мене і комфортно.

Хочу наголосити, що якщо ви відчуваєте проблеми, бажаєте поділитися ними, можна звертатися до психологів або психотерапевток – ці люди намагатимуться допомогти вам і зробити так, щоб ви почувалися собою, і – комфортно із собою. Я вважаю, це надважливо.

Коли відчуваєш тихий шелест листя…

За мої роки життя у мене відбувалися ситуації з порушенням моїх кордонів. І я гадаю, що не одна така. Про це важливо говорити – навіть наодинці з собою проговорювати, записувати у щоденник, щоб це не лишалося тільки травмуючим спогадом, а впліталося у тканину життя і робило нас сильніше.

Мені зараз, під час активної фази війни, дуже допомагають заземлитися речі, які впливають на відчуття – аромати, дотики, смаки, візуал: наприклад це може бути читання зі свічкою поряд, яка має ніжний заспокійливий аромат.

Або, наприклад, споглядання за світанками на вулиці, коли відчуваєш тихий шелест листя або співи маленьких пташок.

Впевнена, кожна людина має свої такі заземлюючі штуки, але вважаю найголовнішим пам’ятати, хто ми є, де ми зараз, і для чого. І звісно вірити у перемогу нашої країни, а також у те, що кожна та кожен з нас важливі, де б ми не були.

Ви можете допомогти

Індивідуальна допомога Munich Kyiv Queer має власну кампанію зі збору коштів: www.paypal.me/ConradBreyer – це кампанія для підтримки людей в Україні, з якими ми тісно співпрацювали протягом останніх десяти років. Вони наші друзі та партнери. Ми знаємо їх особисто і сумуємо за ними. Проте Munich Kyiv Queer – це ініціативна група, а не асоціація, тому ми не можемо видавати квитанцій про пожертвування. Але ми можемо допомогти швидко, прямо й безбюрократично. І ми це вже робимо.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви/

Повернутися до огляду