Інклюзивне Майбутнє України

Анастасія, 25-річна феміністка і пансексуалка, розповідає про свій досвід під час повномасштабного вторгнення, перебуваючи у Львові. Разом з друзями вона взяла участь у різних гуманітарних активностях, допомагаючи постраждалим від конфлікту. Вони подолали виклики долі на шляху через Польшу до Німеччини, стикаючись з переповненими потягами та невизначеністю. У Німеччині Анастасія знайшла більш інклюзивне середовище порівняно з Україною, де міжмови та суспільні норми стримували різноманіття. Вона спостерігала зміни у суспільних уявленнях щодо квір-спільноти, повертаючись додому в Україну. В цій розповіді Анастасія рефлексує над своєю подорожжю, знаходячи утіху у своєму розвиваючомуся розумінні різномаїття ідентичності та вірі в більш інклюзивне майбутнє.

Мене звати Анастасія, мені 25 років, і я феміністка та пансексуалка. Перший день повномасштабного вторгнення зустріла у Львові. Я зібрала в себе на орендованій квартирі трьох найкращих подруг. Ми організували собі імпровізоване ліжко в коридорі та практично не спали протягом перших 3-4 діб.

Анастасія

Ми виконували різноманітні завдання: збирали пожертви, ходили на закупи для допомоги військовим, передавали м’які іграшки діткам, що разом з їхніми матусями тимчасово проживали у сусідньому спортклубі. Прибрали підвал-укриття від старого лахміння. Виявилося, що у нашому під’їзді був склад невідомого фармацевта, і ми підприємливо передали Аптеці-музею знайдені старі пляшечки.

Допомагали чим тільки могли

Оскільки у мене тоді не було постійної роботи, я мала можливість повністю присвятити себе допомозі іншим. 5-го березня я з подругою стояла на пішому переході до Польщі з 9:30 до 19:30, майже без обігрівачів, наметів, туалетів та їжі. Ввечері ми дісталися великого розподільчого табору, де змогли зігрітися і поїсти. До Любліна ми прямували з поляком-волонтером, який люб’язно запропонував переночувати в його домі, але ми, налякані попередженнями про шахраїв та злочинців, чемно відмовили.

На шляху до Німеччини

Далі була нелегка дорога переповненими потягами Польщі та Німеччини. По залах продажу ходили «перекупщики», а черги становили сотні людей, безгарантійно очікуючи на свій квиток. Ми також «перекупили»… Вже в Берліні нас зустріли німецькі репортери з українськими прапорами, що дуже нас розчулило.

Ми провели кілька днів у столиці Німеччини і потім поїхали до Кельна. Завдяки знайомим ми зупинилися на тиждень в однокімнатній квартирі, а вже потім переїхали до будинку в стилі “комуни”, де я жила до серпня 2022 року, поки не орендувала власну кімнату..

Моя подруга повернулася в Україну через півтора місяці після нашого перебування в Німеччині. Я залишилася сама.

Анастасія, 25 років

Вперше на Прайді

3-го липня я вперше відвідала Прайд, і це було неймовірно. Натовп людей наповнених взаємної поваги, любові та солідарності. Мене вразила громадська та корпоративна підтримка цієї події.
Влітку 2023 року я знову відвідала Прайд, де вже була в якості представниці Київського Прайду – зустріла чудових людей, а з трьома українськими бі-дівчатами навіть створили спільний чат, де досі інколи піднімаємо різні теми та підтримуємо одна одну.

У Німеччині частіше публічно зустрінеш людей інших гендерів та ідентичностей, їхню взаємодію та розкутість. Мені не вистачає цієї вільності в Україні, наявний тут фактор мізогінії між жінками, неприйняття ними себе власних та підігрування патріархату. Більшість моїх знайомих українських дівчат, які цілувалася чи мали флірт між собою, визначають себе виключно гетеросексуальними.
Влітку 2023 р. я повернулася до України, мій ЛГБТІК+ простір нині обмежується групами в соцмережах та декількома бісексуальними друзями.

Україна стала відкритішою

Під час періоду повномасштабного вторгнення я стала помічати зміни у сприйнятті квір-спільноти в Україні. Суспільство починає відкрито говорити про теми ЛГБТІК+, а кейси нападів на представників гей-спільноти нарешті отримують своє відображення у ЗМІ: камінг-аути серед військових, “SunnyBunny”, кампанії просування законопроєкту реєстрованих партнерств, інтерв’ю з безпосередніми представниками ЛГБТІК+ та інші події.

Анастасія в Німеччині

За кордоном я пережила глибоку депресію та багато економічних та бюрократичних труднощів, заочно отримала диплом з Журналістики. Зараз в Україні я збираю себе докупи та шукаю саму себе. Планую знову звернутися до психологині. Деталі особистого життя не афішуватиму.

У Львові є Громадська Організація “Феміністична Майстерня”, де я регулярно відвідувала їхні заходи до 24-го лютого. Дуже хочу знову соціалізуватися.

Мій європейський досвід трансформував мою бісексуальність у пансексуальність, і кожен день мені стає все легше ідентифікувати себе, оскільки підтримка зростає, а стереотипи розпливаються. Я вірю в кольорову та незалежну Україну, де кожному є своє рівноправне місце.

Ви можете допомогти


Індивідуальна допомога Мюнхен Київ Квір проводить власну кампанію зі збору коштів на сайті www.paypal.me/ConradBreyer, щоб підтримати квір-людей в Україні, які потребують допомоги або змушені мігрувати. Чому? Тому що не всі ЛГБТІК*-люди мають доступ до місцевих ЛГБТІК*-організацій. Ця допомога є прямою, швидкою і безкоштовною, якщо ви обираєте опцію “Для друзів і сім’ї” на PayPal. Якщо у вас немає PayPal, ви можете надіслати гроші на приватний рахунок Конрада Брейєра, IBAN: DE427015000021121454.

Всі запити від спільноти ретельно перевіряються нашими партнерськими організаціями в Україні. Якщо вони можуть допомогти самі, вони беруть на себе відповідальність. Якщо потреба в допомозі перевищує їхні (фінансові та/або матеріальні) можливості, ми втручаємося.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Петро Жеруха, 27-річний солдат, сповідує свій шлях серед хаосу війни. Незважаючи на небезпеки, Петро кидає виклик власній ідентичності, гордо відображаючи LGBT+ шеврон на своїй уніформі, стикаючись з дискримінацією в намаганнях добитися прийняття серед військових побратимів. Його історія є прикладом стійкості в обличчі протистояння. Наша колумністка Ірина Ганенкова записала його історію.

З перших днів вторгнення я вступив у армію. У ці критичні моменти все втратило сенс, окрім перемоги, яка прямо асоціювалася з майбутнім. На мить було відчуття, що не буде майбутнього, бо нас і нашу пам’ять нищать. Але виявилося, що любов до всього свого та віра були і є сильніші за будь-який страх перед смертю.

Петро Жеруха

У війську я служу у підрозділі забезпечення та займаюсь всім, що пов’язане з транспортом. Моя військова частина дуже швидко вступила в бій на фронті, тому кожна секунда сумнівів та відсутності знань була проти нас. Наша команда логістики працювала практично цілодобово. Ми обговорювали, чи йти в укриття під час тривог чи звуків вибухів. Ми вирішили, що ми будемо працювати до останнього. Якщо ракета влучить у будівлю, де ми працюємо і ми загинемо, отже, так і буде. А якщо ні – вибухне десь поруч, то хвилюватися немає про що, а отже, зупиняти роботу тим паче. Ми не могли собі дозволити затримки у роботі, бо це прямо впливало на забезпечення наших бійців на позиціях.

Петро Жеруха, портрет

Насправді, мій камін-аут пов’язаний не з армією, хоч я і відчував пряму загрозу життю, бо армія для мене не була безпечним середовищем. Не знаю, чи є вона такою взагалі. Моя подруга, яка була прямо дотична до створення законопроєкту про реєстровані партнерства, надихнула мене. Армійська система, навпаки, систематично пригнічувала.

Служити в армії – це надскладна справа, якщо служити віддано. Ми хотіли прагнути бути хорошими військовими та віддавали всю свою енергію, комфорт, принципи, особистий простір, кошти, навички, знання, і навіть деякі особисті права, лише аби наблизити перемогу. Ми знали, що ця система ніколи не подякує, і тому прийняли той факт, що будемо анонімними благодійниками, які пожертвували для неї всім, що мали, задля перемоги.

Я боровся і борюся з армійською системою за свою особистість та свою ідентичність. Я бачив, як люди втрачають частини себе в армії та на фронті. Я помічав, що також відчувають себе інакше і втрачають щось, ким я був до армії.

Коли я поділився з друзями думкою, що, можливо, хочу зробити камін-аут лише нашій команді – вони відмовили мене, однозначно через страх невідомого. Після перемоги – сказали вони, “не на часі” – золотий вислів, який так чітко описує діагноз нашого суспільства: прийняти рішення відкласти прагнення бути щасливими вже зараз. І я послухався.

Петро Жеруха

Але коли дізнався про все, що зробила моя подруга для мене і таких як я у війську, я вирішив не пригнічувати більше свою особистість, зупинитися боятися реакцій та відкрито говорити про дискримінацію, якщо вона буде. І відкрився я, можливо, серед найконсервативніших людей, та у найнебезпечніших умовах, яких тільки можна уявити. Як ви розумієте, це сталося в зоні бойових дій між побратимами і посестрами, які вже більше року воюють, які стомлені, виснажені, поранені, після втрат, і з великою кількістю зброї. Мої начальники боялися, що мене просто застрелять. Я в це не вірив.

Коли я почепив на свою форму ЛГБТ+ прапор у вигляді шеврона, мені регулярно “радили” зняти його, і я вважаю, що хтось просто боявся агресії у мою сторону. Комусь було некомфортно, хтось дискримінував мене пасивно, а хтось вважав, що я дискриміную цим їх.

Проте я прийняв це – я є некомфортним для багатьох, незрозумілим, новим для сприйняття, щоб мене прийняти потрібно більше зусиль. І тому я служу з ЛГБТ+ шевроном, щоб мої військові сприймали мене таким, який я є, і формували кордони і стосунки зі мною справжнім. Хочу похвалитися тим, що я у цьому маю успіх і відчуваю, що таким способом обираю прагнути бути щасливим вже зараз.

Ви можете допомогти


Індивідуальна допомога Мюнхен Київ Квір проводить власну кампанію зі збору коштів на сайті www.paypal.me/ConradBreyer, щоб підтримати квір-людей в Україні, які потребують допомоги або змушені мігрувати. Чому? Тому що не всі ЛГБТІК*-люди мають доступ до місцевих ЛГБТІК*-організацій. Ця допомога є прямою, швидкою і безкоштовною, якщо ви обираєте опцію “Для друзів і сім’ї” на PayPal. Якщо у вас немає PayPal, ви можете надіслати гроші на приватний рахунок Конрада Брейєра, IBAN: DE427015000021121454.

Всі запити від спільноти ретельно перевіряються нашими партнерськими організаціями в Україні. Якщо вони можуть допомогти самі, вони беруть на себе відповідальність. Якщо потреба в допомозі перевищує їхні (фінансові та/або матеріальні) можливості, ми втручаємося.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Діана, 24-річна лесбійка, яка працює в аптеці, розповідає про настання повномасштабного вторгнення. Що почалося як звичайний день, швидко перетворилося на хаос, коли перелякані толпи затопили аптеку, запасаючись товарами на тлі невизначеності війни. Невіра Діани змінюється на морок глибокого прийняття реальності. Її історія відображає стійкість і внутрішню боротьбу, яку відчувають багато тих, хто потрапив у вихор війни. Наша колумністка Ірина Ганенкова записала свою історію.

Перший день повномасштабного вторгнення починався в мене як зазвичай: прокинулась, зібралась на роботу в аптеку, спокійно заїхала і чекаю на клієнтів. Зранку було завжди так, що до години десятої людей фактично немає. А в мене ще не було тоді груп з новинами в месенджерах, та й в принципі новин я не читала.

Діана

І от стою я собі на роботі, а тут заходять люди о восьмій ранку. Дивно звісно, думаю, “якісь зальотні, по дорозі заїхали мабуть”. Перша людина, друга, третя… І раптом я втрачаю лік часу, бо вже черга, і всі скупляються бинтами, йодом, збирають цілі аптечки, а я не можу зрозуміти у чому причина.

Десь о половині дня черга вже тягнулася через дорогу. Аптека вже була на третину спустошена. Мені постійно телефонували рідні й друзі, писали, але я навіть не могла відповісти, бо бігала туди-сюди, збираючи замовлення і не розуміючи як так сталося, чого всі раптом подуріли.

Десь о п’ятій годині вечора прийшов мужчина, спокійний такий, навідмінно від всіх інших людей і мене, каже “Зупиніться, віддихайтеся. Ви так носитеся, що зараз зомлієте”, – я його послухала. Черга все одно стала трохи меншою, а перерва мені б не завадила, бо я навіть ще не снідала і не пила води, не кажучи вже про обід. Спитала його чого так багато людей, а він мені “Війна почалася”.

Я не зрозуміла його слів. Як так? Це ж звичайний день, нічого не відбувається. До кінця робочого дня аптека була заповнена менш ніж на четверть. Я змогла попити води, перекусити трошки, бо людям вже не було що купляти. Відповіла на дзвінок близької подруги:

– Де ти є? Чому ти не відповідала?

– Я на роботі. Уявляєш, стільки людей! А один мужик каже “Війна почалася!- нервово сміюсь.

– Кацапня напала! Ми виїзжаємо. Давай, збирайся! Я тебе тут не лишу!

До мене почало доходити, що це не був недолугий жарт клієнта.

– Куди напала? Я нікуди не поїду! В мене тут робота, батьки.

– Ти їдеш зі мною! Я не хочу без тебе! Я не можу тебе тут лишити. Невідомо що буде. Київ обстрілюють, танки колонами їдуть!

– Не поїду я! Збирайся. Бережи себе.

Після цього завершила двінок, почитала новини. Потрохи прийшло усвідомлення, що і справді почалася війна. Ніхто мене не розігрує. 

Подальші дні проходили в мене як зазвичай: дім, робота, дім. Але повне усвідомлення прийшло, коли я почула перші вибухи у нас у Львові. Тоді для мене війна стала реальною. Така в мене вдача, що де б я не була, я чула або бачила кожну атаку на моє місто. Страху не було. Страху й досі немає, бо мені цікаво це чути. Мозок вирішив будити дитину, сповнену інтересу до всього, аби не “дорослого”, який боїться не дожити до завтра. 

Коли біля мого дому літають “шахеди”, я сприймаю їх як ідіотів на мотоциклах, що ганяють в комендантську годину заради розваги. Коли я чую вибухи – мені спокійно. Але я переживаю за батьків і друзів, то ж у випадку небезпеки – жену їх в укриття. Сама ж не йду. Чекаю поки десь прогримить, щоб почути і заспокоїтися ще більше. Мабуть, це травма вже. 

Шкода всіх, хто зараз помирає за нашу свободу, однак війна зробила мене байдужою до смерті. Можли це ще й тому, що в мене було загострення депресії після болючого розставання з колишньою. Я залишилась одна в тому плані і мені стало ще більше байдуже на своє життя. Бо в загальному було щось типу “Шкода, що вони померли. Але це війна, без цього ніяк. Це, мабуть, норма”.

Сумно, але відчаю немає. Боляче, але немає й сліз. Напевно, якщо би раптом я була під обстрілом – спокійно б прийняла власну загибель. Важко ставитися емоційно до смерті, коли майже над твоєю головою ППО збиває ракету. Думаєш не “де найближче укриття?”, а “от би побачити шматок ракети”. 

Таких, як я, мабуть сотні, а то й тисячі. Війна змінила всіх, і всі ми зараз однаково страждаємо, хоч не всі це показуємо. Періодично накриває відчай і тривожність, а біль у грудях проникає у вени й розливається всім тілом. Такі моменти нестерпні. Болить за нашу землю і наших людей. Болить від гнилості оточуючого світу. Десь глибоко в душі є надія, що ми переможемо і смерті припиняться, але травмований спокій каже, що вже нічого не буде як раніше, хай би який був результат цього протистояння.

Ви можете допомогти


Індивідуальна допомога Мюнхен Київ Квір проводить власну кампанію зі збору коштів на сайті www.paypal.me/ConradBreyer, щоб підтримати квір-людей в Україні, які потребують допомоги або змушені мігрувати. Чому? Тому що не всі ЛГБТІК*-люди мають доступ до місцевих ЛГБТІК*-організацій. Ця допомога є прямою, швидкою і безкоштовною, якщо ви обираєте опцію “Для друзів і сім’ї” на PayPal. Якщо у вас немає PayPal, ви можете надіслати гроші на приватний рахунок Конрада Брейєра, IBAN: DE427015000021121454.

Всі запити від спільноти ретельно перевіряються нашими партнерськими організаціями в Україні. Якщо вони можуть допомогти самі, вони беруть на себе відповідальність. Якщо потреба в допомозі перевищує їхні (фінансові та/або матеріальні) можливості, ми втручаємося.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/