Queer Quiz. Заробляй бали своїми квір-знаннями

Яка спортсменка наважилася на камінг-аут протягом своєї кар’єри? Коли відбувся перший Прайд у Берліні? Як часто Україна перемагала на Євробаченні?

Три з 50 питань, які ми будемо задавати вам 21 червня в LeZ за допомогою картинок, тексту, аудіо та відео. На Queer Quiz ви дізнаєтеся все про квір-культуру, квір-історію та багато цікавого про ЛГБТІК*-знаменитостей. Ми запросили гостей з України!

Об’єднайся в команду з друзями або знайди своїх однолітків на місці! Привабливі призи чекають на команди, що посядуть перші три місця! Реєструйся за допомогою QR-коду (вище).

Ви можете допомогти

Індивідуальна допомога Мюнхен Київ Квір проводить власну кампанію зі збору коштів на сайті www.paypal.me/ConradBreyer, щоб підтримати квір-людей в Україні, які потребують допомоги або змушені мігрувати. Чому? Тому що не всі ЛГБТІК*-люди мають доступ до місцевих ЛГБТІК*-організацій. Ця допомога є прямою, швидкою і безкоштовною, якщо ви обираєте опцію “Для друзів і сім’ї” на PayPal. Якщо у вас немає PayPal, ви можете надіслати гроші на приватний рахунок Конрада Брейєра, IBAN: DE427015000021121454.

Всі запити від спільноти ретельно перевіряються нашими партнерськими організаціями в Україні. Якщо вони можуть допомогти самі, вони беруть на себе відповідальність. Якщо потреба в допомозі перевищує їхні (фінансові та/або матеріальні) можливості, ми втручаємося.

Допомога ЛГБТІК* організаціям Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Квірне кабаре-шоу з України! Зануртеся в світ блиску та гламуру! Саманта Джексон, перша українська дреґ-квін в Баварії, чарівник Маркус Лайманн та наш спеціальний гість Паста Паріса запрошують вас на вечір із захоплюючими виступами дреґ-артистів, співаків та музикантів! Унікальне поєднання драгу та культури квір спільноти України. Вівторок, 18 червня, 20:00, у цирку Wannda Circus Freimann. Купуйте квитки зараз!

Перш ніж все розпочнеться, ми хотіли би швидко представити нашу команду. По-перше, з гордістю представляємо наших ведучих та спеціального гостя Пасту Парісу:

Українська амбасадорка дреґ-культури САМАНТА ДЖЕКСОН з Одеси має великий сценічний талант і ще більше серце. ЇЇ голос неймовірно вражає попри тугу за Батьківщиною, яку їй довелося залишити через війну. Своїми піснями вона нагадує нам про Україну. Її бажання – життя у свободі! Саманта каже: “Всі люди в цьому світі заслуговують на те, щоб бути вільними у виборі того, кого вони кохають, і бути тими, ким вони є”.

Продавець реальності МАРКУС ЛАЙМАНН – місіонер інтелектуальних розваг. Тому стиль його магічних програм більше кабаре, ніж серйозно магічний. У центрі уваги завжди розвага для глядачів. У часи, коли для вибагливого глядача вже немає чудес, важливіше звернутись до нього прямо, змусити його розсміятися чи задуматися, чи здивувати.

ПАСТА ПАРІСА ймовірно є найбільш роковою, феміністичною та найволохатіша дреґ-квін в Баварії, якщо не в усій Німеччини. Від її власних невеличких вистав для ЛГБТІК* спільноти Мюнхена до міжнародних сцен, Паста чарує танцювальними номерами з піснями із історії популярної музики, сучасним бурлеском та веселими виступами з ліпсинку. Перша “Queen of the Night” у Garry Klein Club Мюнхена запалює кожну вечірку та кожне подію! Адже хто не любить пасту?

І ось наші виконавці

МЕРРІТТ ОКРАСІ — україно-мюнхенський дреґ-квінг. Чарівний арлекін, вінтажний принц бешкетної безодні, хамелеон-кросовер, який літає крізь простір і час – він приземлився на сцені звідкись із космосу. Меррітт каже: “Гендер – це конструкт, тож будуйте свій власний”.

БІ КВІНГ приїхав до Німеччини через повномасштабне вторгнення росії в Україну. Він любить розважати аудиторію своєю енергією та імпровізованими танцювальними рухами. Поєднуючи свою пристрасть до танцю з дреґом, вони створюють досвід, що зачаровує нас усіх.

КСЕНЯ СЛЕЙ – ваша улюблена міфологічна істота прямує до нас з Дюсельдорфу, де її можна знайти у власному шоу “Cirque du so slay”. Приготуйтеся до запаморочливих трюків та вишуканої клоунади від циркової королеви! У своїх виступах Ксеня вдало поєднує українську культуру та циркове мистецтво і готова вражати !

ОЛЕНА ВИШНЕВСЬКА живе у Відні вже два роки. Війна привела її до Австрії. Мецо-сопрано, яка працювала у своєму рідному місті Одесі як солістка в Одеській обласній філармонії, в оперному театрі та як викладачка сольного співу в Одеській національній музичній академії імені Антоніни Нежданової, продовжує виступати як співачка, подорожуючи всією Європою. Вона отримала безліч міжнародних нагород за своє мистецтво.

SQUAREPLATZ – це квір-група з Мюнхена з українсько-турецькими коріннями. Їх унікальний звук поєднує електронну музику та інді-денс поп, інспірований звучанням 90-х років. Тексти від фронтмена Сезгіна Інсела та Станіслава Міщенка за клавішами стосуються тем, таких як квір-ідентичність та соціальна справедливість. Через свою музику обидва артисти виступають за різноманітність та інклюзивність.

Munich Kyiv Extravaganza святкує квір і дреґ мистецтво з України. Ми пропонуємо платформу для молодих українських митців і також використовуємо нагоду для збору пожертв для квір жертв війни в Україні. Пожертви будуть спрямовані на користь ЛГБТІК* людей, які потребують допомоги або є біженцями. Наша команда чекатиме на вас біля інформаційного столу біля вхідного холу, щоб відповісти на всі ваші питання.

Munich Kyiv Extravaganza Квірне кабаре шоу з України!
Коли Вівторок, 18 червня 2024 року, о 20:00; вхід/ресторація з 18:30
Де Wannda Circus Freimann, у парку, вхід ліворуч від Völckerstraße 5; Метро: станція Freimann (U6); на автомобілі: Lindberghstraße 44, жодних парковочних місць безпосередньо на території!
Квитки 29 євро плюс оплата передпродажу; КУПИТИ КВИТКИ ТУТ
Організатори Munich Kyiv Queer, Munich Pride, Wannda, Відділ культури міста Мюнхен

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

30 історій, 30 доль. Художниця Стася Самар з Одеси зобразила квір-людей з півдня України, які розповідають про свій досвід війни. Малюнки супроводжуються текстом та аудіоповідомленнями постраждалих. Мистецтво Стасі робить можливим спілкування там, де ЛГБТІК*, як вразлива група, часто воліють мовчати. Вернісаж за участі художниці Стасі Самар та кураторки Євгенії Квасневської з Гей-альянсу Україна, Київ/Одеса. Картини висітимуть у LeZ з 24 травня по 16 червня. Відкриття вернісажу 24 травня о 19:00.

Напад росії спричинив війну, якої не було в Європі з часів Другої світової. Ідеї прав людини та колективної безпеки: того, на чому будується сучасне розуміння справедливости та рівності було брошено виклик. Українці та українки об’єднались, щоб боронити Батьківщину і серед боїв, втрат, смертей все інше відійшло на другий план. Будь-який народ, який змушений захищати своє існування стикнеться з наслідками війни. Вона принесе не лише покалічені долі людей та зруйновані міста. З нею приходить і й радикалізація суспільства, посилений тиск на вразливі групи людей. В Україні все ще присутня соціальна ізоляція за ознакою сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.

Адвокаційна кампанія, частиною якої був збір історій, проведення виставки, видання книги та запис аудіокниги “Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України” – наша відповідь на виклики війни.

Кампанія стала можливістю для ЛГБТК+ поділитися, з одного боку, унікальним, а з іншого, спільним для багатьох українок та українців півдня України, досвідом. Розповісти вголос про переживання, страхи та надії, про ідентичність як приналежність до групи, навіть в ситуаціях, коли перед обличчям катастрофи деякі з них залишалися наодинці.

“Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України” – назва, обрана, аби привернути увагу до події, що поділила життя мільйонів українців та українок по всьому світу на “до” та “після” – світанку 24 лютого 2022 року. Світанку, після якого змінились ми, ставши гартованими. Світанку, після якого ми так багато втратили назавжди.

All the stories are available to read and listen to on this website (English, Ukrainian)

___

Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України
Коли 24 травня до 16 червня у Лесбійсько-Kвір-центрі LeZ, Müllerstraße 26
Відкриття 24 травня, o 7.00, з художницею Стася Самар та кураторкою Євгенія Квасневскa з “Гей-альянс Україна”, Київ/Одеса
Організатори Мюнхен Київ Квір, Гей-альянс Україна, МюнхенПрайд, Департамент культури міста Мюнхена

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Це історія Маніли Босс, 28 років, драг-квін з України, яка розповідає, як вона пережила початок війни. Маніла ділиться своєю зворушливою подорожжю, моментами страху, волею до виживання та солідарністю, яка допомогла їй не втратити надію посеред хаосу. Наша колумністка Ірина Ганенкова зустрілася з Манілою і записала її історію.

Як я зустрів війну …під ковдрою у ліжку. Десь за тиждень до початку повномаштабноі війни в Україні були якісь передчуття але камон 21 століття яка війна і я сидів як то кажуть на стулі рівно. Мій друг військовий і 23 лютого ввечері він мені сказав будь обережний вночі або вранці щось буде і 24 лютого десь о шостій ранку зателефонувала моя мама і сказала синку розпочалася війна…

Вставай, збирай документи якісь речі і будь на поготові, мама не знала що мені порадити адже ми в різних містах…

я поклав слухавку і сидячі в кроваті почув перші потужні в зриви…я не розумів що мені робити, куди йди де ховатись… почалася якась паніка і хаотичні рухи по квартирі і тут дякувати Богу мені зателефонував друг і каже щось незрозуміле робиться збирайся і їдь до нас ,треба триматися разом.

Я не думаючи взяв в сумку документи

і деякий одяг викликав таксі і поїхав до друзів, на диво таксі викликав швидко, під вибухами їхав до друзів і не розумів чи доїду…

Перші три тижні війни я жив з друзями при перших повітряних тривогах чи сповіщеннях ми бігли в укриття, це було приміщення нічного клубу в якому я виступав до війни, він знаходиться під землею і там більш менш безпечно…

Потім коли як я кажу трошки роз виднілось з ситуацією в країні я від друзів поїхав додому і був сам із собою і своїми страхами… все більш менш було добре на скільки це було можливо клуб зачинився що логічно і все…що далі невідомо.

Дякувати Богу в мене була і є ще одна робота

яка мене і наш колектив держала на плаву у всіх смислах цього слова. Я працюю в молодіжній організації Партнер. Наша цільова аудиторія лгбтік + люди.

До війни ми тестували на іпсш та видавали засоби контрацепції спільноті а після початку війни ми почали допомагати ВПО яких в Одесі стало дуже багато які бігли з ближнього Херсону та Миколаїву. Ми надавали продуктово гуманітарні набори а для трансгендерних людей розпочали безкоштовно видавати заміну гормональну терапію в такому ритмі працюємо і нині…

Півтора року я не виступав на сцені перед глядачами я не розумів чи буду знов виступати і радувати своїх глядачів та прихильників я не розумів чи потрібно це зараз комусь проте згодом мені зателефонував директор клубу і сказав що Маніла ми працюємо!

З перших днів війни я був на території своєї країни

І не хотів і не хочу з неї нікуди їхати! Я в себе вдома!!! В Україні!

На момент коли я це пишу, війна триває але я вірю що Україна переможе!!! Я пишаюся нашими збройними силами України я пишаюся нашими людьми!!! Все буде добре, все буде Україна !!!

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Дмитро – дреґ-квін. У своєму блозі молодий українець описує, як він пережив початок війни і до чого його зрештою привів напад Росії. Він був змушений покинути рідне місто, його сім’я втекла, і йому постійно доводилося шукати нову роботу. Єдиний промінь надії: Кохання! Нещодавно Дмитро декого зустрів. Наша колумністка Ірина Ханенкова записала для нас його історію.

24 лютого 2022 року. 7:30-7:35 ранку, десь так… Дзвінок на телефон – бабуся із Запоріжжя телефонує (я на той момент проживав у Харкові).

Привіт, Діма, що у вас там?
А що у нас тут? – запитався я
Гучно? Бомблять?
Ба, ти про що? Прокидатися буду скоро, на работу вставати, які бомблять?
Війна почалась…
Я передзвоню

Останні слова кинули у шок… Я швидко поліз до новин і почав читати, що відбувається. Дійсно – почалась війна. Я підірвався з ліжка, швидко вдягся, підняв свого сусіда по квартирі і сказав збирати речі.

Наступний 1 тиждень я проведу у Харкові, вдвома, востаннє.

Ми зібрали усі необхідні речі, документи, їжу. Було дуже добре, що якраз за декілька днів до цього ми накупили їжі додому вдосталь, то ж, було що їсти. Ближче до вечора до нас приїхав ще один мій друг, бо він був взагалі один, і я не хотів його лишати наодинці з усім цим. Цей тиждень ми спали в одній кроваті з відкритим вікном, аби хоч щось чути з того, що відбувається на вулиці. Їсти взагалі не хотілося, ми навіть забули про душ – було страшно туди йти, та не було потреби взагалі.

Пам’ятаю чітко 28 лютого, 4 день війни, ми вийшли перший день на вулиці бо кінчилися цигарки, а від нервів знов почали палити. Ми облазили весь район – всюди черги до магазинів, цигарок нема, або закрито. Але, нарили кісет з цигарками внизу моєї вулиці.

Так страшно мені не було ніколи

На вулиці дуже холодно, хмуре небо, нічого не видно, кісет працював чи до 15, чи до 16 години. Ми простояли у черзі десь 2-2,5 години, і коли вже до віконечка лишалось 2 люди почули звуки літаків і вибухи, які наближаються… Так страшно мені не було ніколи. Я жив у центрі міста майже. Авіація бомбила центр міста з літаків та навгад. Усі почали просто бігти хоч куди, бо літаків за хмарами не видно. Це дуже страшно.

Ті емоції не забуду вже мабудь ніколи – я ненавидів кожну скотина, яка сидить у тому літаку, кожну мразоту, яка зробила ту бомбу, яка летіла в мене (одну я побачив в метрах 10-20 від себе). У той день ця ракета влучила біля черги з людьми які стояли до зоомагазину. Жінці відірвало ноги, пізніше вона померла у лікарні. Цю інформацію можна знати у новинах.

Харків у грудні 2022 року. Фото: Sibylle von Tiedemann

Ми забили вже тоді на пошук цигарок, та пішли додому. Піднімаючись вулицею вона уся була всіяна ракетами, які не розірвалися.

Ввечері вони повторили це – вони знову бомбили центр Харкова літаками. Тупо центр міста, де живуть звичайні люди. У цей вечір я заснув в коридорі на холодній підлозі через перевтому. Усі ці дні я майже не спав. Класично обстріли були до 22-23 годині, а потім о 6-7 ранку. Хлопці засинали швидко, я дрімав може близько 1 години, бо завжди був на чіку звуків.

Мій сусід мав ВІЛ. Його терапія якраз закінчувалася. Це був ще один привід для мене переживати за його здоров’я, адже отримати терапію було неможливо просто. Згодом, це питання вирішиться..

Здається , на 4-5 день я почав розуміти, що в мене починає їхати дах, що я вже не витримаю усього цього і треба їхати. Я почав шукати білети, хоча нащо – не зрозуміло взагалі.

Таких грошей не було

Щоб просто доїхати до ЖД від мого дому мирний час, то це займало 10 хвилин и 60-70 грн. Цього разу пропонували 3000грн, 5000 грн за те, щоб відвезти… Таких грошей не було. Мене згодились відвезти за мої єдині 1000 грн парубок з батьком. Забрали мене біля будинку з однієї валізою, з якою я потім житиму ще півроку, і повезли на вокзал скрізь пусте і розбите місто, над яким літають літаки русні і скидують металевих вбивць.

Я був неймовірно вдячний цим людям, що змогли мене вивезти. До евакуації мене змусили мої друзі з Дніпра, і сказали виїжджати до них, тож з ранку до самого вечора я чекав на поїзд до Дніпра у метро.

Метро. Станція Вокзальна. Забита людьми. Стоять два потяги, де всередині жінки та діти. Працівники станції та волонтери роздавали їжу типу Мівіни, молока, води, печива. В мене з собою не було навіть води, про що я потім пожалкую. Мій мозок намагався хоч щось розуміти з того, що відбувається навколо мене… Це якийсь абсурд, якась нісенітниця, цього не може бути…. Але, реальність була зовсім іншою.

Евакуаційний потяг до Дніпра складався з 3 вагонів. Усього 3 на увесь той натовп людей. Тут буде дуже доречно сказати «Як сельодка в банке» Приблизно так нас запихували у потяг. Поруч було чутно взриви, було страшно, що попадуть у вокзал, і чей вагон стане нашим гробом. Коли поїзд поїхав, я хоч трішки видохнув. Це жахіття закінчилося. Але, через неясність дороги та подій за вікном легже не ставало. Дуже хотілось пити, води не було, і найближчі 6 годин стоячи зі спрагою у напів-свідомості я їхав до Дніпра…

Попереду мене чекали десь 2 тижні у Дніпрі у друзів, потім я зміг доїхати до Запоріжжя, до своїх батьків та дому і лишався там до початку квітня.
Сидіти вдома і нічого не робити – це мабуть найгірше, що я міг собі уявити, і завдяки одному моєму знайомому 6 квітня зранку я вже був на центральному вокзалі столиці.

Я зрозумів, наскільки сім’я є важливою у моєму житті

Наразі, вже як 1,5 роки я проживаю у Києві. Змінив вже 5 роботу, зараз навчаюсь на бьюті-консультанта в магазині, проходжу тренінги. У січні робимо велику виставу у Києві за Гаррі Поттером, того що багато років до цього працював з дітьми, і як ніхто розумію, що зараз їм потрібна казка.

Маю свій власний клубний проект у Запоріжжі вже 6 років. З початку війни нам вдалося зробити усього дві вечірки у прифронтовому місті, і який же це був кайф побачити хоч і просто наших гостей, але таких рідних.

Війна багато чого змінила. Вона відняла в мене сім’ю, яку раніше я міг бачити часто – мама с з сестрою в Англії, тато у Запоріжжі, разом з найулюбленішою бабусею. Я зрозумів, наскільки сім’я є важливою у моєму житті.

Війна лишила мене улюбленого міста – я рік намагався оговтатися від переїзду з Харкова. З того квітучого, гарного, та такого рідного Харкова.

Життя продовжується

Але, за час війни, я зустрів нарешті кохану людину. Я 6 років був один, і якось так сталося, що тепер, вже 4 місяці як, це не так… Це мабуть єдине з того, чому я радію.

Життя продовжується, я продовжую будувати плани та плкати надії на те, що незабаром все закінчиться і ми всі будемо поруч. Мрію зробити ще одну круту постановку, але ніяк не можу сісти ії писати. Може колись і створю, але це не факт.

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Ми, Munich Kyiv Queer, продовжуємо збирати історії ЛГБТІК* людей в Україні, питаючи їх, як вони живуть в умовах війни. Ми хочемо привернути увагу до ситуації квірної спільноти та збирати пожертви. Це історія Олександри.

Олександра витримала в Маріуполі два місяці, коли місто вже було окуповано російською армією. Потім, на щастя, вона змогла вибратися. Її будинок був повністю зруйнований.

Олександра вирушила на захід із своєю дівчиною. Тепер вони живуть у Івано-Франківську. Це добре, і вони навіть знайшли роботу. Однак зарплата, яку вони отримують, ледь вистачає на оплату оренди квартири. І вони чомусь не достатньо непривілейовані, щоб отримувати допомогу на їжу, ліки, гігієнічні засоби та одяг. Так що “Ти не один” дійсно була єдиною допомогою, до якої вони могли звернутися, і вони вдячні за це. Олександра і її дівчина сподіваються, що ми продовжимо підтримувати спільноту ЛГБТІQ* в Україні. ВІДЕО.

“Ти не сам” спільно фінансується альянсом Queer Emergency Aid Ukraine, частиною якого є і Munich Kyiv Queer. Ваші пожертви дійсно мають значення.

Дякуємо всім хто допомагає!

Велике спасибі також Олександрі Семеновій, яка допомогла нам із цим відеопроектом. Дякуємо Метту та Стасу за субтитри. І дякуємо Нікіті за українські переклади.

Ось як ви можете здійснити пожертву

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Павла призвали ще до того, як Росія розпочала повномасштабну війну. Коли пролунав перший постріл, Павло вже був в окопах. Відтоді він воює. Як гею, йому це складно подвійно: страх перед ворогом, панічний страх перед камін-аутом і постійна тривога за свого хлопця, який теж служить. Наша колумністка Ірина Ханенкова записала для нас, як товариші по службі ставляться до сексуальної орієнтації Павла. Багато чого можна сказати наперед: Павлу нелегко.

Привіт. Мене звуть Паша, мені 22 роки. Я військовий – стрілець зенітник, і гей.

Свою службу я починав із строкової служби. Потім, коли почалась повномаштабна війна, нас автоматично забрали воювати. На строковій службі про мене ніхто не знав, до того моменту, доки я не спалився за перепискою зі своїм партнером. Переписка була досить пікантною.

На війні про мене дуже всі знали

Після чого всі мої співслужбовці дізнались хто я. Був певний словесний булінг, іноді переростав в фізичний.

На війні про мене дуже всі знали, так як за всю службу спрацювало таке поняття, як сарафанне радіо. Початок війни для мене був важкий, так як я ніколи немав нічого спільного з війною, і підготовки в мене такої і не було.

Щодо моєї орієнтації, то це не сильно хвилювало багатьох

Ми до кінця не вірили, що може бути війна. Нам сказали виїхати, ми виїхали, вирили окопи і просто чекали. Коли почалися перші обстріли, я добряче злякався. Наші командири намагалися жартувати, щоб ми не піднімали сильної паніки.

Щодо моєї орієнтації, то це не сильно хвилювало багатьох. У нас була задача, і ми її виконували. Коли було спокійно, іноді хлопці зачіпали теми, які стосувалися моєї орієнтації. Це були не вмісні жарти або теми, на які вони розмовляли, не розуміючи суть теми, так як більшість навіть не розбиралися в цьому.

Деякі моменти мене ображали, і ми часто з ними на ці теми сварилися. Але, загалом, сильних проблем моя орієнтація мені не завжди приносила. Більшість хлопців змирилися з тим фактом, що я гей.

Коли я був в Миколаєві, я познайомився зі своїм теперішнім партнером Владиславом. Тиждень ми переписувались, дзвонили один одному. Після чого він до мене приїхав, і ми вирішили спробувати зустрічатися. Скажу одразу, кохання на відстані це дуже складно. Він тоді ще був цивільною людиною. Коли ми переїхали під Донецьк, ми з Владом дійшли спільної думки, щоб він також пішов служити. Він служить в Волинській області.”

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Російське вторгнення півтора роки тому змінило для Тараса все. Втративши роботу, він переїхав зі Львова до Києва, щоб знайти роботу і почати нове життя. Але нове кохання зрадило його, колеги знущалися над ним на роботі, його побили, а двоюрідний брат загинув на війні. Та все ж Тарас не здався. Наша колумністка Ірина Ханенкова записала його історію.

Привіт, мене звати Тарас мені 20 років я з міста Києва, родом із Львова і я гей.

Під час повномасштабного вторгнення я прошивав у Львові зі знайомим. 24 лютого 2022 року до мене він зайшов в кімнату і сказав, що почалася війна. я звісно не повірив, але коли зайшов у робочу групу керівництво написало, що на роботу ми не виходимо. Саме в цей день мали надати зарплатню і весь персонал залишився без грошей. Та звичайно, згодом її видали в полу підвальному приміщені і в саме цей день було влучання ракети, все місто в диму, картина жахлива. Організація в котрій я працював закрилася, коли знову запрацює ніхто не знав і так я залишився без роботи.

Мій камінг аут родина прийняла нормально, але через тиждень я з сімєю почав дуже сваритися. Фразі, що я хворий, мене треба лікувати або залучати священиків, щоб мене вимолили. Сварки з близькими для мене людьми були дуже болючі для мене. Згодом ми перестали спілкуватися з родиною, тому ніякої підтримки я не отримував. В мене залишились тільки друзі і розрахунок сам на себе.

Коли була сильна атака ракетами,

друзі забрали мене до себе і я жив з ними. ми проводили добре час і підтримували один одного. Звичайно, ми долучались до волонтерства, відвозили речі на Шелтер людям, які виїхали з Киева та приймали біженців переночувати, які згодом виїзджали закордон. Також, я пішов волонтером в театр, куди привозили речі, продукти з інших країн, ми їх сортували і відправляли людям. Одного дня, мені прийшло повідомлення від друга, що покинули в Києві одну собаку хаскі і я вирішив забрати її до себе. Пам’ятаю момент, коли падав сніг, я завантажував фуру і хаскі, якій я дав імя Белла бігала поруч мене. Коли почалася тривога, ми спустилися в підвал, там були люди і Белла веселила всіх своєю присутністю. Я дуже її любив, поруч з нею мені було спокійніше, було про кого піклуватися відчував себе щасливим.

Коли я знайшов роботу кухарем, я дуже важко працював с великим графіком, собака дуже страждала без мене, тим паче в квартирі і мені прийшлось її відати знайомому, який мав приватний будинок. Віддати її було дуже тяжке рішення, але треба було триматися. Згодом відкрилася моя попередня робота і я почав поєднувати дві роботи, працював без вихідних. Все подорожчало, їжа, оренда квартири. Тому, до цього і так не легкого графіку я став працювати соціальним працівником від Альянсу, проводити тести на ВІЛ, сифіліс тощо. Було справді дуже складно. На одній з робіт люди дізналися про мою сексуальну орієнтацію і почався сильний булінг. Мене принижували сильно, обзивали в робочому чаті та в реальному житті я терпів місяць та згодом звільнився. На новій роботі, коли дізналися, що я гей боулінгу не було, мене підтримували, в нас були добрі робочі відносини. Але в мене були непорозуміння з директором і згодом я звільнився, пішов на іншу роботу адміністратором. По одному додатку я познайомився з одним хлопцем, він мені дуже сподобався, одного дня я зібрався і поїхав до Києву, щоб з ним зустрітися. І зрозумів, що я хочу переїхати в столицю, щоб бути поруч з ним.

Я закінчив всі свої справи у Львові,

їхав не маючи достатньо грошей: кредити, купа боргів за спиною, жодного знайомого, крім НЬОГО. На фейсбуці я побачив оголошення про оренду квартири і почав орендувати з одним хлопцем. Я взагалі нічого про нього не знав, зовсім чужа людина…місяць я без роботи, зустрічі з хлопцем, через котрого я поїхав зі Львову мене окриляли. Я відчував себе дуже щасливим, щасливим і безробітнім. Згодом я дізнався, що за оренду квартири мій співмешканець не платив, а я платив за все. Було дуже не приємно, тому я вирішив виїхати з відти і заїхав в іншу квартиру.

Біль пронизувало моє тіло, говорити важко, встати самостійно неможливо, терпіти два тижні біль ось ціна за невчасне звернення до лікаря. Виявилось, що в мене гострий ампедицит, який необхідно оперувати. Було неймовірно страшно, друзі відправили мені гроші, здавалось, спілкування з мамою покращувалися але ні, хлопець, в якого я був закоханий приїзджав і підтримував мене. Операція пройшла успішно! Ми стали ще ближчі один до одного, я відчував турботу і підтримку.

Згодом я пішов працювати баристою біля Його дому, а потім на другу. На іншій роботі дізнались про мою сексуальну орієнтацію і знов почався булінг. Все дійшло до драки перед клієнтами та працівниками. Мене провокували, принижували і почав бити один хлопець, бо я йому був огидний. Я терпів, тому що потрібні були кошти, то зима, я один, зарплатня маленька і я звільнився.

Блокування. Куди не зайдеш в соцмережах я заблокований. Чому так? Невідомо. Людина, в яку я закохався, покинув рідне місто, роботу, друзі і переїхав в столицю, з яким по вечорах я їв виноград і теревенили до ранку, якому я дарував подарунки, принти з НАШИМИ фразами «котяра» заблокував мене. В середині мене щось обірвалось і почалася депресія в довжиною три місяці.

Згодом, я дізнався, що ВІН в ескорті і від НОГО заразилось багацько людей сифілісом. І що у багатьох речах ВІН обманював мене.

Депресивний стан,

втрата роботи і влаштування на нову роботу, відсутність фінансів, все що я відчував в той час поставив на стоп телефоний дзвінок від мами. Яка сказала, що Андрійка – мого двоюрідного брата , який був в ТРО, потім на службі під Бахмутом -вбили. Його дружина з двома маленькими дітьми залишилася сама.

Я зібрався і одразу виїхав до Львову, постійний плач родичів, туга за покійним, особистий смуток і біль, розривало моє серце. Тіло привезли через тиждень. Передати все, що я відчував на той час неможливо, але вже мені було ні до депресії, ні до ТОГО хлопця, ні до особистих проблем. Похорони були ще важчими і дуже болючими.

Повертаючись з похорон до Києву, компанія в якій я працював закривається, бо прибутку немає. В мене тисяча гривень в кишені, через декілька днів треба платити за квартиру. А хазяйка квартири каже, що з 5000 гр оренди квартири вона підіймає на 9000 гр. Руки опускалися, почав думати повертатися у Львів…

На щастя, кошти я знайшов, орендував кімнату і влаштувався на роботу, я в якій наразі працюю. Все стало покращуватися, тепер я керівник в кавярні. Коли люди дізнались, що я гей мене підтримали і в нас добрі стосунки. В цей період часу я вирішив піти в гей клуб. Бува конкурс «Міс діва» в якому я прийняв участь, я не виграв але виступати мені все ж таки вдалося. Я був дуже радий.

Дуже люблю свою роботу, якщо чесно. Ми організували благодійний вечір з драг квін Дівою Мілк. Ми зробили з кавярні міні клуб на той вечір, розважали людей і збирали кошти на ЗСУ. В мене чудова компанія, яка добре ставиться до ЛГБТ людей і підтримають мене у всьому. Дуже хочеться розвиватися в своїй роботі, організовувати цікаві заходи, продовжувати донатити для ЗСУ. Віримо в свою перемогу.

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

У своїй хвалебній промові Олександра Бінерт з Альянсу українських організацій (Берлін) високо оцінила діяльність контактгрупи «Мюнхен Київ Квір» протягом останніх років і вручила з цієї нагоди премію імені Ганса Петера Гаусшільда від Німецької організації допомоги хворим на СНІД. Цією публікацією ми маємо честь оприлюднити дану промову у її повній текстовій формі. Для нас це велика радість і ми вдячні за таку нагоду!

Сьогодні є надзвичайно важливим, не зважаючи на кордони, бачити і по-справжньому сприймати та розуміти одні одних; розуміти, що саме відбувається, а також робити видимим досвід людей, які за інших умов могли б залишитися непобаченими; завжди діяти на рівних, а особливо співпрацювати з людьми на місцях на партнерських засадах; на тривалих засадах cформувати сітку активістів, діяльність якої вже виходить за межі дисятиліття. Все перелічене стосується контактгрупи “Мюнхен Київ Квір”.

Вручення нагороди керівними органами організації: Ульфом Крісталом (зліва) та Свеном Вармінським (справа) разом з промовицею Олександрою Бінерт; тут же: Станіслав Міщенко, Конрад Бреєр та Стефані Гюглер з контактгрупи „Мюнхен Київ Квір“. Фотографія: Бригітта Думмер.

Читаючи їх самоопис на вебсторінці, можна припустити, що вони являються так званою проміжною ланкою між квір-сценами Мюнхена й Києва, а то і всієї України. Вони ініціюють проекти, задумують, координують та втілюють їх у життя. Вони роблять все це самостійно або у співпраці з іншими представництвами та ініціативами однієї й тієї ж спільноти або організації. Вони – Ваш надійний друг і порадник та завжди радо на Вашому боці.

З цим усім власне можна дуже легко погодитися, однак із погляду на вплив їх дій, це можна назвати занадто скромним описом. Адже саме ці люди творять історію.

В ОСНОВІ всього – започаткування міст-партнерств Києва та Мюнхена

Дана контактна група виникла в рамках партнерства міст Києва й Мюнхена. Спочатку з’явилася думка запросити делегацію з Києва на святковий парад, присвячений Дню Святого Христофора (відомий під назвою «Мюнхен Прайд») у 2012-му році. Після участі Київської делегації у параді відбулося багато цінного обміну досвідом та цікавого спілкування. Так розпочалася багаторічна співпраця і започаткувалася контактгрупа «Мюнхен Київ Квір».

Першими з активістів були Конрад, Сибіла та Уве з міста Мюнхен, а також Стас із Києва. Після цього контактгрупа росла і розвивалася, залишалася у творчому потоці й відкривалася до всього нового.

І якщо на початку вони хотіли стати просто своєрідним місточком (яким вони звісно так чи сяк залишаються), то наразі спектр їх діяльності вже розширився настільки, що неможливо знайти нічого, чого вони б не зробили: це і переклади книжок, і виставки, і навіть заходи для створення видимості та презентації ЛГБТIК+спільноти, а перед усім трансгендерних осіб, перед громадськістю; спільні проекти і воркшопи для волонтерів, які приїхали на один тиждень з України, щоб познайомитися з квір-сценою Мюнхена, і багато-багато іншого.

Ювілейний захід, присвячений 40-річчю Німецької організації допомоги хворим на СНІД. Фото: Бригітта Думмер.

Тут завжди думають та діють на партнерських засадах: перш за все, контактгрупа «Мюнхен Київ Квір» насправді мала на меті бути з’єднуючим місточком, завдяки якому стали і могли стати видимими спільноти, які задіяні в ініціативах самодопомоги.

Зараз цей місточок виріс до розмірів великого моста і навіть чогось набагато більшого. Цей міст є складовою частиною актуальних подій та одним із найважливіших і найуспішніших міжнародних муніципальних проектів у Німеччині. Він поширюється на обидва суспільства – німецьке та українське. Зараз ці проекти поширюють свій вплив на всю територію України.

Поширення впливу проектів на територію всієї України

Те, що на перший погляд звучить дуже просто, насправді приховує за собою невтомну титанічну працю, яка сформувала ціле покоління – як в Україні, так і в Німеччині. Зараз серед їхніх партнерів є організації й ініціативи по всій території України, а зокрема у містах Вінниці, Запоріжжі, Одесі, Харкові, Києві та Львові. Крім того ними надається підтримка різним організаціям, котрі займаються профілактикою СНІДу.

Дуже важлива співпраця відбувалася – особливо в окремих областях України – з Гей-альянсом Україна. У 2016 році, коли в Україні було припинено фінансування програм профілактики СНІДу, «Мюнхен Київ Квір» профінансував квір-притулок за кошти зібраних пожертв. Що означає мати квір-притулок в одній з областей України? – В першу чергу, це означає отримати право на самовизначення та свободу вибору. А також це означає можливість бути людиною, ні перед ким не ховаючись, а тим більше не прикидуючись кимось, ким ти не являєшся.

Лауреати премії імені Ганса Петера Гаусшільда: Конрад Брейєр, Стефані Хюглер, Станіслав Міщенко (зліва направо) з контактгрупи «Мюнхен Київ Квір». Фото: Бригітта Дyммер.

Ще одним гарним прикладом плідної співпраці стало запрошення у 2018-му році квір-хорів з України взяти участь у Мюнхенському фестивалі квір-колективів під назвою «Різні голоси» (“Various Voices”). Подібний фестиваль під назвою “Квір-Фест” було зорганізовано згодом і в місті Одесі на основі попереднього прикладу співпраці та завдяки отриманим контактам: тепер запрошені з Мюнхена квір-хори приїжджають з виступами до Одеси. І тут маю сказати, що я могла би годинами перераховувати подібні проекти.

Запуск «КиївПрайду» – початок видимості

Однією із найважливіших віх у розвитку цієї ініціативи стала щорічна участь Мюнхенської делегації, починаючи з 2012-го року, у параді «КиївПрайд», яка в окремі роки налічувала понад 20 осіб. Я дуже захоплююся мужністю цих людей, чия присутність не лише надавала підтримку, а й мала важливий та тривалий вплив на розвиток подій в Україні.

Самі перші з парадів «КиївПрайд» означали конкретну небезпеку для життя чи здоров’я всіх їх учасників. Однак згуртованість української квір-сцени та міжнародні впливи й кооперації з роками сильно змінили цю ситуацію. На політиків чинився тривалий тиск. За характером своєї підтримки контактгрупа «Мюнхен Київ Квір» була однією з перших організацій, яка здійснювала дійсно довготривалий вплив на події. За кілька років ця підтримка допомогла «КиївПрайду» буквально вийти із задвірків на центральні вулиці – і в психологічному сенсі, і в метафоричному.

Тепер «КиївПрайд» міг відбутися.

Ювілейний захід, присвячений 40-річчю Німецької організації допомоги хворим на СНІД із Барбі Брейкаут (праворуч) і Хольгером Віхтом. Фото: Бригітте Думмер.

Після російського вторгнення в Україну 24-го лютого 2022-го року контактгрупу «Мюнхен Київ Квір» було перетворено на гуманітарну організацію.

Ця організація надає індивідуальну підтримку та допомогу для ЛГБТІК+ організацій в Україні, а головним чином для квір-жертв, які рятуються від війни і потребують допомоги. Контактгрупа «Мюнхен Київ Квір» була співзасновницею «Альянсу екстренної допомоги квір-особам в Україні» разом із іншими понад 40-ма організаціями у Німеччині. «Альянс екстренної допомоги квір-особам в Україні», який співпрацює з понад 15-ма місцевими неурядовими організаціями (НУО) в Україні, зібрав один мільйон євро для допомоги квір-особам у біді. Крім усього названого, контакти та досвід, які контактгрупа «Мюнхен Київ Квір» набула протягом багатьох років, були вирішальними для забезпечення швидкого надходження потрібної допомоги.

Поїздки солідарності в зону бойових дій

Члени контактгрупи «Мюнхен Київ Квір», серед яких була і Сибіла, приїхали в Україну, щоб виявити солідарність із своїми тамтешніми друзями, передати гуманітарну допомогу та, перш за все, бути ближчими до людей у біді. З одного боку Сибіла пережила жахливі ракетні обстріли в Україні, а з іншого отримала багато слів вдячності від місцевих жителів за те, що про них думали і пам’ятали у таку складну хвилину. Вона задокументувала свою подорож у вигляді фільмів і текстів, а також зібрала важливі пожертви. Лише ця одна поїздка допомогла зібрати 14 тисяч євро.

«Мюнхен Київ Квір» також збирає історії під гаслом «Як Вам живеться на війні?» і таким чином привертає увагу громадськості до життів та доль квір-особистостей. Тут хочу звернути увагу на історію Лери, транс-людини з міста Олешок, що на Херсонщині. Треба згадати, що місто Олешки і до сьогоднішнього дня ще не звільнили від окупації. Саме завдяки контактгрупі «Мюнхен Київ Квір» ми знаємо, що означає жити як транс-особистість на окупованих Росією територіях.

За допомогою херсонської організації «Інша» Лера змогла втекти через Крим, а потім і через Росію та Естонію до Берліна у Німеччині, де і проживає на сьогоднішній момент.

«Мюнхен Київ Квір» зараз має намір створити притулки і безпечні простори для розміщення квір-біженців з України. Метою цього було і є забезпечення можливості для квір-біженців прибути до Німеччини і приєднатися до тутешніх спільнот. І це – вже величезне завдання! Хоча й лише одне з багатьох на порядку денному.

11-го липня 2023-го року в Берліні було відкрито фотовиставку «Я з України, я в Україні» зі світлинами та історіями квір-людей з України. Виставку створив «КиївПрайд», а завдяки контактгрупі «Мюнхен Київ Квір» її видали ще й у Німеччині на німецькій мові. У співпраці з громадською організацією „PlusUkrDe» – Позитивні українці Німеччини e.V. та Альянсом українських організацій було організовано й облаштовано тематичні станції з фотографіями у Берліні. І знову квір-долі можуть стати більш помітними під час війни.

Завдяки контактгрупі«МюнхенКиївКвір»

Я хочу подякувати контактній групі «Мюнхен Київ Квір» за їхню працю, за їхнє велике й добре серце, а також за їхню мужність і яскравий приклад безмежної солідарності та людяності.

Попереду у нас ще багато роботи. Загарбницька війна Росії в Україні й надалі триває. Люди, особливо квір-особистості в Україні, та всі ті з них, хто втікають від війни, продовжують потребувати нашої допомоги та підтримки. Тут ідеться про притулки й безпечні простори, а також подальшу антидискримінаційну роботу.

Лауреати премії Ганса Петера Гаусшільда: контактгрупа «Мюнхен Київ Квір» та Німецька організація допомоги хворим на СНІД з міста Eмсланд. Фото: Бригітта Думмер

Цього року вперше в історії України Міністерство оборони України, Міністерство юстиції та окремі комітети Верховної Ради України офіційно підтримали законопроект про реєстрацію цивільних партнерств (для одностатевих і різностатевих пар). Тепер ми всі з нетерпінням очікуємо рішення парламенту щодо цього питання. Цей прорив також відбувся завдяки нашим міжнародним союзникам – в особливу чергу таким з них як «Мюнхен Київ Квір». Своєю працею вони справді творять історію.

Ганс Петер Гаусшільд, тезка премії, яку буде почесно вручено сьогоднішнього вечора, буквально уособлював усією своєю суттю та невтомною працею «відучування соціальних кордонів». Робота контактгрупи «Мюнхен Київ Квір» з її безмежною солідарністю здійснюється цілком у дусі «відучування» і «здолання» соціальних кордонів, а разом з тим є невпинною практикою єдності та взаємопідтримки людей.

З найкращими побажаннями на майбутнє

Я бажаю контактгрупі «Мюнхен Київ Квір» багато сил та натхнення для подальшої невтомної праці і дуже радію, що саме їм сьогодні буде вручено однойменну премію імені Ганса Петера Гаусшільда.

Ми, Munich Kyiv Queer, продовжуємо збирати історії ЛГБТІК* людей в Україні, питаючи їх, як вони живуть в умовах війни. Ми хочемо підвищити обізнаність про становище цієї вразливої соціальної групи та мобілізувати підтримку у вигляді пожертвувань. Це історія Павла.

Павло народився в Миколаєві. Місто прифронтове, і Павло досі там. Він вдячний за допомогу, яку отримав. Оскільки він хворий, йому важко знайти роботу. А роботи в розпал війни й так мало. Тому звернувся за підтримкою до ГО «Ти не один». ВІДЕО

«Ти не один» підтримується німецьким альянсом Queere Nothilfe Ukraine (Queer Emergency Aid Ukraine), частиною якого є Munich Kyiv Queer. Munich Kyiv Queer – одна з 40 ЛГБТІК*-організацій у Німеччині, які півтора роки тому об’єдналися для створення цього альянсу. Як бачите: ваші пожертви справді допомагають.

Дякуємо ГО «Ти не один», особливо Олександрі Семеновій за допомогу у цьому відеопроекті. І дякуємо Мету та Стасу за роботу над субтитрами та Нікіті за переклад на українську з німецької та англійської!

Ви можете допомогти

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Queer Quiz. Заробляй бали своїми квір-знаннями

Популярна вікторина

Ви можете допомогти

І ось наші виконавці

Ви можете допомогти

Ви можете допомогти

Я не думаючи взяв в сумку документи

Дякувати Богу в мене була і є ще одна робота

З перших днів війни я був на території своєї країни

Ви можете допомогти

Так страшно мені не було ніколи

Таких грошей не було

Я зрозумів, наскільки сім’я є важливою у моєму житті

Життя продовжується

Ви можете допомогти

Дякуємо всім хто допомагає!

Ось як ви можете здійснити пожертву

На війні про мене дуже всі знали

Щодо моєї орієнтації, то це не сильно хвилювало багатьох

Ви можете допомогти

Коли була сильна атака ракетами,

Я закінчив всі свої справи у Львові,

Депресивний стан,

Ви можете допомогти

В ОСНОВІ всього – започаткування міст-партнерств Києва та Мюнхена

Поширення впливу проектів на територію всієї України

Запуск «КиївПрайду» – початок видимості

Поїздки солідарності в зону бойових дій

Завдяки контактгрупі«МюнхенКиївКвір»

З найкращими побажаннями на майбутнє

Ви можете допомогти

Наші проекти

Queer Quiz. Заробляй бали своїми квір-знаннями

Munich Kyiv Extravaganza

Гартовані вдосвіта: війна очима ЛГБТК+ Півдня України

Munich Kyiv Cabaret: Дреґ рятує життя!

Eкскурсія в Хершинг на природу