новини

«Моя сестра померла»

20.10.2022 | cb — Немає коментарів
0

Ганна та Олександра, лесбійська пара з Одеси, пережили багато чого. Сім’ю розлучили під час евакуації, сестра Олександри згодом померла в Німеччині. Наша колега та активістка Ірина Ханенкова попросила їх розповісти свою історію. Сьогодні вони живуть у Дрездені і роблять, що вміють, для боротьби за свободу і свою країну: Саша малює, Ганна співає.

Ганна: 24 лютого вночі Саша приїхала до Одеси з Києва. Там була виставка, в якій брав участь її колаж. До цього на початку лютого, коли вона вирішувала, чи їхати в Київ – нетипово для неї, її дуже тягнуло туди. Ніби, як востаннє. І з тими новинами, в Київ вона зібрала тривожну валізку.

Ми сховалися у бабусі в хаті

Я чекала на неї вдома, та в ніч з 23 на 24 не могла спати через новини. Десь о 3.00 почула звук літака, точно не звичайного, а такого, що чула у кіно про війну. О 03.50 ранку зустріла Сашу з потяга.

Тільки-но зайшовши до хати приблизно о 4 ранку, ми почули перші вибухи. Одразу до телеграм-чатів – то чули всі. Не встигнувши прийняти душ, ми почали збиратися. Зателефонували бабусі та прийшли до неї (у неї був підвал).

Ганна та Олександра. Фото: приватне

Олександра: У той же день нам з дівчиною пощастило — звільнилося місце для нас в машині моєї транс-мами (мій зведений брат відмовився їхати з Одеси).

Я, транс-мама, мачуха, 14-річна сестра, моя дівчина і великий пес в машині. Так ми і виїхали у перший день повномасштабної війни, з декількома сумками, залишивши кота на бабусю. Мати, сестри, бабусі та дідусі залишились в Україні.

Провина, страх, паніка

18 годин на кордоні з Молдовою, ще 4 години до Кишиніва. Ночівлю шукали через ЛГБТ+ організацію, яку порадила ЛГБТ+ активістка, подруга Ганни, бо так безпечніше для нашої родини – майже всі члени якої так чи інакше ідентифікують себе як ЛГБТ+ люди.

В Молдові ми залишилися в кризовому центрі для жінок, що пережили насильство чи рабство. Там ми прожили з 25 лютого до 2 березня. Там в нас з’явилися перший одяг, рюкзак (бо старий не витримав дороги), ми декілька раз ходили до психолога.  З’явилася неймовірна купа провини, що ми виїхали, та страх, панічний страх всього.

Дії проти насильства щодо жінок. Фото: приватне

2 березня ми виїхали до Румунії. Дорога була складна – спочатку перетнути кордон, потім – холодна погода, в нас перестала працювати одна фара, йшов шалений сніг, а попереду румунські серпантини. Ми приїхали переночувати в Ясси. До ночі ми говорили з нашими хостами – а по румунському ТБ все крутились новини про Україну.

Вже 3 березня ми виїхали до Бухаресту, де залишались до 7 березня (мій 20 день народження пройшов в дорозі до Тімішоари). В Тімішоарі – місті на кордоні з Угорщиною – залишились на 2 дні в чудової пари чоловіків, що розводили лабрадорів.

Я з тих пір не бачила свою сім’ю

9 березня виїхали до Відня. На кордоні з Угорщиною стояли дуже довго, і як ми бачили, для усіх українських біженців було складно перетнути угорські кордони. Але ми перетнули, і за 6 годин з Угорщини доїхали до Відня.

У Відні ми розділилися з нашою родиною. Після цього я вже їх не бачила (матір я не бачила з 19 лютого). Ми з дівчиною планували їхати в Дрезден. Транс-мама, мачуха і сестра – до Зігена, бо там живе потрібний їй для лікування медичний спеціаліст.  10 березня ми з Ганною приїхали до нашої кінцевої точки на мапі. В Дрезден.

Олександра на виставці. Фото: приватне

Ганна: В Дрездені спочатку жили в квартирі, яку знайшли через Фейсбук, з травня живемо в арт-гуртожитку. Тут дуже різні люди, всіх національностей, орієнтацій. Мені це дуже допомагає морально, а також дуже важливо для моєї війни, інформаційної.

Ми з Сашко обидві намагаємося долучати людей до збору коштів на допомогу Україні, Саша робить виставки своїх колажів, я займаюся традиційним українським співом (принципово зібрала гурт з різних людей, не тільки українців, бо вважаю, що треба всім розповідати та всіх долучати) та розповідаю людям історію.

Розмовляємо, збираємо кошти, творимо мистецтво

Ми обидві, на щастя, більш-менш спілкуємось англійською та німецькою, я до війни була репетитором іноземних мов, Сашко закінчила школу з вивченням німецької та займалася ямайським танцями.

Рекомендую всім, хто запитує мене, як українку, що відбувається, матеріали, які не просякнуті російським імперським наративом, бо на жаль, він майже всюди. Зв’язалася з істориком і робитиму проект, який допомагатиме людям знайомитися з українською культурою не з імперської точки зору.

Влітку, на жаль, через депресію пішла з життя Сашина 14-річна сестра, яка також ідентифікувала себе як квір-людина. Ми хочемо зробити арт-проект на її честь, бо це, по-перше, важливо особисто для нас, по-друге – треба розповідати людям, що війна – це жахлива річ, яка вбиває не тільки десь далеко, а впливає на всіх людей, навіть тих, які не знаходяться на лінії фронту.

Моя особиста війна (на жаль, не можу піти воювати через те, що в мене хворі суглоби і я не можу багато ходити) – зробити так, щоб люди розуміли, чому ця війна є не просто черговим конфліктом десь далеко від них, що почалося все це не вчора і навіть не століття тому, а що це боротьба за людяність і демократичні цінності.

Війна – це боротьба за нашу свободу

Я –  етнічна українка, яка спілкується українською, ідентіфікує себе як українська небінарна людина. Я народилася в СРСР на території сучасного Татарстана (зараз це росія) і навчалася там в школі, зазнала утисків та дискримінації через свою відмінність від людей навколо і бачила, як її зазнають інші, хто відрізняється, і нічого не могла зробити. Репресивний апарат дуже сильний і жорстокій, переважна більшість людей конформні та не готові до відкритого протистояння, а ті, хто підіймає голову, потрапляє або у в’язницю, або а труну, або змушений виїжджати.

При першій можливості я приїхала до землі та людей, що насправді відчуваю рідними. Тепер ті люди, що вбивають та дискримінують людей в росії, прийшли вбивати моїх людей. Я дуже добре розумію, за що борюся і хочу, щоб це зрозуміли всі».


Ви можете допомогти:

Індивідуальна допомога

Munich Kyiv Queer має власну кампанію зі збору коштів: www.paypal.me/ConradBreyer (фото нижче) – це кампанія для підтримки людей в Україні, з якими ми тісно співпрацювали протягом останніх десяти років. Вони наші друзі та партнери. Ми знаємо їх особисто і сумуємо за ними. Проте Munich Kyiv Queer – це ініціативна група, а не асоціація, тому ми не можемо видавати квитанцій про пожертвування. Але ми можемо допомогти швидко, прямо й безбюрократично. І ми це вже робимо.

Допомога ЛГБТІК* організаціям

Для підтримки ЛГБТІК* в Україні ми допомогли створити Альянс Queer Emergency Aid Ukraine, до якого залучено багато німецьких правозахисних ЛГБТІК* організацій. Усі ці групи мають доступ до дуже різних правозахисних організаційв Україні та використовують зібрані кошти на терміново необхідну допомогу чи евакуацію квір-людей. Кожна пожертва допомагає і стовідсотково використовується на користь квір-людей в Україні. Тут ви також можете отримати квитанції про пожертвування. Пожертвувати можна ТУТ

Питання? www.munichkyivqueer.org/пожертви-2/

Коментарі закриті.